Головна Економіка Моє життя – веслування…

Моє життя – веслування…

1063

У восьмому класі я мріяв ста­ти курсантом Київського су­воровського училища. Для того потрібно було добре вчи­тись, мати хороше здоров’я та відмінну спортивну форму. Із навчанням я давав собі раду, мав хороше здоров’я, а ось із спор­том не дуже дружив.

І ось одного сонячного осін­нього дня на урок фізичної куль­тури до нас прийшов молодий тренер Шацької ДЮСШ Олег Єгорович Камерилов. Він зап­ро­сив нас всіх: міцних і не ду­же, тих, хто добре вчився і де­що слабше, в секцію веслу­вання. Я жартома запитав, чи нав­чить він мене підтягуватись два­над­цять разів (стільки треба було для вступу в училище). Тренер з усмішкою пообіцяв, що влітку буду підтягуватись п’ятнад­цять разів. Я з недовірою поста­ви­­в­ся до цих слів. Але на тре­нування прийшов, нас прийшло майже два класи юнаків та дівчат.

Вода була прохолодною, а вертке норовливе каное одно­го за другим раз у раз пере­вер­тало у холодну воду. Не всім це подобалось і за місяць ли­шилось четверо: Зуб Люба, Зуб Володя, Янчук Володя і я. З того часу я «захворів» каное, ми з нетерпінням чекали на кожне нас­тупне тренування. 5-6 уро­ки були нестер­п­ною мукою, адже по­переду че­кав уже власний при­ручений човник, який обо­в’язково мав ім’я. Тренування роз­почина­лось із бігу до «гор­ба­того» мос­ту або до Вен­сь­кого, потім нак­ручували кіло­мет­раж на воді, піднімали за­лізяччя в залі, виснажу­вались до краю на футбольних ба­та­ліях. Це стало нашим новим жит­тям.

Влітку я виконав третій роз­ряд і підтягувався п’ятнадцять разів, але вже не хотів бути вій­ськовим, мріяв лише про чем­піонські звання…

Багато часу минуло з тих пір. Були успіхи і невдачі. Я став при­зером чемпіонатів СРСР, багато­разовим чемпіоном України, учас­ником чемпіонату світу, ви­конав нор­матив майстра спорту України міжнародного класу, став тре­не­ром вищої ка­тегорії. Але най­більшим своїм досяг­ненням вважаю те, що полюбив спорт на все життя. Цьому зав­дячую Шацькій ДЮСШ.

І тепер щоразу, коли їду з Ковеля додому, то в час тре­ну­вань із радістю спостерігаю, як снують на Чорному озері вертляві байдарки і каное. Тоді приходить на думку, що в цих човниках сидять такі ж, як і я, за­кохані у веслування юнаки і дівчата, для яких спорт від­чи­няє двері у нові світи. Спадає на думку: як добре, що в 1968 році до Шацька з Миколаєва приїхав молодий тренер-енту­зіаст Тарас Юхимович Шев­чен­ко і започаткував веслу­вання. Добре, що сьогодні дос­той­но продовжує розпочату справу теперішній директор Василь Іванович Жипа та тре­нерський колектив. Я знаю, як шачани з теплотою, віддано люблять свою школу, адже веслування (в жодному разі не маю наміру зневажити інші види спорту) було, є і має бути спортивною візитною карткою Ша­­цького озерного краю. Ба­гатолітні спортивні досяг­нення – тому підтвердження. І допоки байдарки і каное снують по­вер­хнею озера, так тому і бути.

Ігор Верчук, майстер спорту України міжнародного класу, директор Ковельської СДЮШОР «Ніка-Сільмаш».