Головна Життя Третя неділя вересня – День лісничого

Третя неділя вересня – День лісничого

1231

Чи може бути щось прекрас­нішим за ліс, його чистоту та ранкову тишу, де з трепетом слу­хаєш шелест листя, де в зе­лені віковічних крон ховаються лісові таємниці. І знати їх мо­жуть тільки люди, котрі тісно по­в’язали своє життя з лісом, не уявляють себе без нього та його могутності. Ліс дає їм силу, на­дію, віру та натхнення. Такими лю­дьми сьогодні є лісівники. Во­ни у третю неділю вересня свят­ку­ва­тимуть своє професійне свя­то. Тож напередодні цього свята хочеться згадати про тих, хто все своє життя віддав лісівни­чій галузі – лісівників. Одним із представників цієї благородної професії є Корусь Микола Іванович, майстер лісу Сві­тязького лісництва, який проп­рацював у цій сфері нема­ло-небагато – 40 років.

Змалку він зростав у селі, що оточене величними лісами, з-поміж яких вирізнялися своєю красою могутні дуби (родом чо­ло­вік із села Поступель Рат­нів­ського району). Звідси і по­ча­ла­ся любов до лісу. Мріяв, що одягне форму, буде само­від­дано оберігати ліс, примно­жу­вати його багатства. Закінчив­ши школу, у 1968 році став студен­том Шацького лісового коледжу. Потім, у 1972 році, молодого спе­ціаліста направили працю­вати помічником таксатора у лі­совпорядне підприємство аж у Ха­баровський край Росії. А вже через місяць Миколу Коруся призвали на дворічну службу в армію, яку відбував також далеко від рідної домівки – у Приморському краї.

Проте далекі краї не прива­били хлопця, його тягнуло до­дому, до лісів та озер. І вже по­вер­нувшись зі служби, у червні 1974 року Микола Іванович влаш­­­тувався на роботу у Шацький ліс­­госп на посаду техніка-лі­со­вода. А вже згодом, зі ство­ренням у 1983 році Шацького на­ціонального природного парку, пе­ревівся працювати у цю при­родоохоронну структуру майс­т­ром лісу Світязького ліс­ниц­тва.

Що ж, дитяча мрія хлопця таки здійснилася. Лише почавши працювати лісником, відчув, нас­кільки романтика мрії про про­фесію відрізняється від її пов­сякденної реальності. Адже лісівник – це не просто хороша картинка на плакаті, де мужнє обличчя лісівника закликає бе­регти природу. Виявляється, що оте саме «берегти природу» – це щоденна копітка  та відпо­ві­дальна праця, пов’язана із сі­рими буднями, подекуди – з ри­зи­ком та проблемами, які дово­диться швидко вирішувати.

На перший погляд здається, що робота лісівника легка. Насп­равді роботи там вистачає у­сім. У повсякденні обов’язки Миколи Коруся входить охорона лісу від пожеж, самовільних по­рубок, проведення лісогосподарських ро­біт. А ще – садіння лісу. І скільки ж його було посаджено Миколою Івановичем за 40 років роботи!

– В минулі роки лише одне наше лісництво саджало по 10-20 гектарів лісу, – розповідає лісівник. – Тепер значно менше  – по 5 га. Бо за ос­танні роки багато полів, які ко­лись належали колгоспам, за­ліс­нилися самі. Але були й такі площі, які засаджували ми, бо вони були непридатні для сіль­ського господарства. Для цього використовуємо переважно сад­жанці сосни та берези.

Проводять у лісництві і руб­ки догляду. Це – своєрідна сані­тарна робота: коли дерево всох­ло або старе – його зру­бують, звільняючи простір для молодих дерев. Дерева – як лю­ди, коли прийшла їхня пора – мусять уступити дорогу моло­дому поколінню. Запитую, чи є у Миколи Івановича у його лісо­вих володіннях своє, особливе дерево?

– Дерев у лісі багато, і для мене усі вони однаково дорогі. От дерев-старожилів, таких як дуби, на моїй території немає, в більшості ростуть соснові та березові дерева. Щодня мушу об’їхати всю ділянку, а це – 572 гектари лісу. Вранці, коли при­ходжу на роботу, сідаю на свій скутер і вперед у 30-кіло­мет­ровий марафон, подиви­ти­ся, чи все добре. А як сезон, буває, то додому ще й кошик грибів по дорозі назбираю. А роботи в нас багато не тільки взимку, ко­ли займаємося рубками догляду, а й влітку, коли в сезон відпо­чин­ку доводиться чер­гувати, сте­рег­ти ліс від пожеж. Не раз ліс від масштабних по­жеж ряту­ва­ли, бо вчасно при обїзді поміча­ли вогонь. От ки­нуть у суху по­году якісь люди сір­ника чи вог­нище після відпо­чинку добре не загасять, а з них вогонь роз­гориться. Усі біди в лісі – від людської необереж­ності.

Але Микола Іванович відзна­чає, що тепер пожеж у лісі набагато менше стало. І це радує, бо люди, мабуть, уже вча­ться цінувати те, що дає при­рода.

Два роки тому Микола Ко­русь відзначив 60-річчя, але на повноцінний  заслужений відпо­чи­нок виходити не поспішає, каже, що поки рухається – доти жи­ве. А де ж іще будеш ру­ха­тися, набиратися сили та натх­нення, як не в лісі, виконуючи улюблену роботу.

Надійним тилом для Миколи Коруся є його сім’я: дружина Олена Миколаївна, та два сини – Володимир та Микола. Вони і є продовжувачами професії ба­тька, адже спочатку навчалися у Шацькому лісовому коледжі, а потім – у Львівському універ­ситеті. Дружина Олена Мико­лаївна працює завідувачем шкі­льного музею, де одним із нап­рям­ків експозиції є екологічна дія­льність (до речі, її батько та­кож усе життя працював лісни­ком у Вінницькій області). Така от своєрідна династія лісівників вийшла. 

А Микола Іванович щодня по­вер­тається до свого лісу, щоб знову і знову оберігати та прим­ножу­вати лісові багатства. Не­дарма кажуть, що лісівник живе і пра­цює для століть.

Віта ШЕПЕЛЯ.