Земельний спір вирішився на користь учасника АТО зі Світязя

У селі Світязь земельна ділянка стала причиною конфлікту, який, зрештою, призвів до судового позову. Земельні сварки часто отримують розв’язку в судах, утім, справа, свідком розгляду якої я стала, набула розголосу через те, що відповідач у ній – учасник АТО зі статусом інваліда війни.

Ділянкою площею 0,2243 га по вулиці Шевченка, 14 в селі Світязь з 1990 року користувалася сім’я Диманів. Земля спочатку нале­жала пансіонату «Шацькі озера», де протягом 17 років працювала Надія Диман, згодом за усною домовленістю з керівництвом закладу ділянка для ведення ОСГ перейшла в користування сім’ї Надії Василівни. Господарі очистили її, завезли більше 5 машин землі і протягом багатьох років садили на ній городину. Батьки хотіли, аби на цій землі побудувала будинок їхня донька Юлія Ковтач, тому остання неодноразово зверталася в сільську раду з заявами про виділення їй цієї ділянки. Проте завжди отримувала відмову.

У 2015 році цю земельну ділянку, яка на той час входила до земель запасу, на сесії Світязької сільської ради виділили жителю с. Світязь Андрію Федуну – учаснику бойових дій на сході країни (рішення №83/19 від 06.11.2015 року). Натомість Юлії Ковтач, заява якої  розглядалася згодом, відмовили (рішення №83/20 від 06.11.2015 року). Остання подала в суд на Андрія Федуна та Світязьку сільську раду.

Протягом трьох судових засідань, на яких головувала Наталія Жев­нєрова, суддя Шацького районного суду, було відтворено в деталях доленосну сесію, досліджено всі письмові докази.

Представник Світязької сільської ради Василь Носуліч підтвер­див, що донька Диманів писала заяви на ділянку з метою її подаль­шого узаконення, проте сільською радою було прийняте рішення розробити за цією адресою масив для учасників АТО. На ділянку по вулиці Шевченка, 14 претендували четверо місцевих жителів – троє учасників АТО і Юлія Ковтач. Першою на сесії, що відбува­лася 11 листопада минулого року, розглядалася заява Андрія Фе­дуна. Депутати перед прийняттям рішення врахували той факт, що учасники АТО мають право на першочергове отримання зе­ме­льної ділянки, що Андрій є учасником бойових дій, інвалідом війни, найдовше перебував на службі, пережив полон і катування. Під час обговорення депутати надали слово і солдатові, присутньому на сесії (двоє інших заявників – учасників АТО були відсутні), піс­ля цього було прийняте рішення на користь Андрія Федуна. Іншим трьом заявникам відмовлено.

Адвокат позивача Ігор Волков у лінії обвинувачення взяв за основу факт порушення регламенту роботи Світязької сільської ради. Спірне питання, за словами адвоката, мало б бути обгово­ре­­не депутатами, чого в протоколі сесії не зафіксовано.

– Моя довірителька 25 років користувалася цією ділянкою, і сі­ль­ська рада не заперечувала проти цього. Її право – першою претендувати на землю, а от для учасників АТО в органі міс­цевого самоврядування мали б розробити окремий житловий масив, – відзначив Ігор Волков.

Василь Носуліч наголосив, що сільська рада жодним чином не порушила норм закону. Затвердження плану детального плану­вання, оприлюднення документу в районній газеті, громадське обговорення – все відбувалося відповідно до законодавства.

Шацький районний суд повністю відмовив громадянці Ковтач у її позовних вимогах.

На перший погляд, конфлікт вичерпано. Утім, Надія Диман вий­шла із залу суду в сльозах. Чверть століття вона обробляла цю зем­лю, вкладала в неї сили і душу, а тепер не матиме де посадити біля хати кошик картоплі. Її біль зрозумілий кожному.

Андрію Федуну довелося пережити найстрашніше в полоні воро­га, тортури призвели до інвалідності. Йому вартувало надлюдсь­ких зусиль відбути три судових засідання, на його прохання суддя робила перерви, майже в шоковому стані знайомилася зі списком Андрієвих травм. Засідання переносилися, бо учасник АТО потре­бував лікування в госпіталі.

Односельчани стали ворогами. Надія Диман не розуміє, чому Андрій Федун не відмовився від цієї землі, її землі, яку їй просто не дали узаконити. А воїну АТО, який пройшов крізь пекло війни, захи­щаючи Україну, не вкладається в голові, чому за отриману по за­кону земельну ділянку його судять.

В суді все просто – є закон, вирок, відповідальність. В житті складніше, в ньому – живі люди, з емоціями, переживаннями. Чому в сільській раді при прийнятті рішень не враховують людський фа­к­тор і не намагаються уникнути таких от, як у цій ситуації, ло­бових зіткнень, які породжують ненависть між жителями і недовіру до тих, хто насправді має відстоювати їхні інтереси? А потрібно всього лише проявити мудрість, далекоглядність і залишитися при цьому не бездушними роботами з продукування рішень, а людьми.

Мирослава Цюп’ях.