Нещодавно у клубі «Червона калина», що діє при Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Шацького району за активної участі Оксани Пастушок, соціального педагога центру, та Катерини Шульги, соціального психолога, була організована виставка вишитих робіт 75-річної жительки Шацька Лідії Дмитрівни ДИШКАНТ. Майстерно вишиті роботи викликали неабияке захоплення не тільки у працівників Територіального центру, а й до глибини душі вразили старших членів клубу. Адже роботи – цілковито індивідуальні, своєрідні, відображають красу нашої рідної землі, сповнені любові до життя, радості. Відвідувачі виставки, вдивляючись у вишиті картини природи, букети квітів у вазах, ікони, рушники та серветки, не могли повірити, що більшість з них створені за допомогою голки і нитки.
Сама українська земля дала Лідії Дмитрівні сильний заряд для душі, котрий надихнув її на прекрасні роботи, в яких поєднуються фантазія художника, народні орнаменти, соковиті кольори рідного краю. Творчий шлях жінки сповнений любові до народного ремесла – української вишивки. А розпочинався він у с. Діброва Рогатинського району, що на Івано-Франківщині, селі, де народилася і де минуло її дитинство. Підлітком уперше взяла до рук голку, якою навчив творити дива на полотні… батько Дмитро. З того часу вона ніколи не розлучається зі знаряддям вишивання, бо за його допомогою передає найбентежніші почуття, щоразу звертаючись до тих витоків, звідки вийшли, до джерел, які дали силу й наснагу для творчості, для самого життя. До речі, вишиває Лідія Дишкант лівою рукою. А першим великим витвором тоді ще сімнадцятирічної дівчини була велика яскрава скатертина.
Не завжди легким був її життєвий шлях: понад сорок років вчителювала у санаторній школі «Смерічка» селища Ворохта, де лікувалися дітки з різними фізичними вадами. Від тяжких втрат: чоловіка, який хворів майже 6 років, зятя, згодом – сина Зеновія невимовним болем і досі щемить серце жінки. Здолати його допомогли Господь та улюблена справа. У важкі хвилини молилася і бралася за улюблене вишивання, яке допомагало воскреснути зболеній горем душі, не втратити мужності і життєлюбства.
У 1993 році, після виходу на заслужений відпочинок та смерті зятя, Лідія Дмитрівна вирішує приїхати до доньки в Шацьк, аби допомагати їй у вихованні та догляду за двома дітьми. Цілковите взаєморозуміння між рідними, повага та любов допомогли вистояти родині в тяжкі часи, виховати внуків Юрія та Ігоря прекрасними людьми, хорошими спеціалістами, згодом – чудовими батьками.
Для багатьох людей Лідія Дишкант є зразком цілеспрямованості, віри в себе. З нею цікаво спілкуватися не тільки людям старшого та середнього віку, але й молоді та дітям. Цій тендітній жінці притаманна велика мудрість, висока інтелігентність, скромність. Для кожного знаходить тепле слово, може дати пораду, адже так багато знає і вміє. Вона чудова господиня, котрій під силу створити будь-який кондитерський шедевр. Хоч тепер і сили вже не ті, та й недуга не дає вести активний спосіб життя (жінка хворіє на астму, тому рідко виходить з дому), але завжди старається радувати внуків та правнуків чимось смачненьким, любить пригощати солодкою здобою своїх сусідів та подруг. Крім того, Лідія Дмитрівна має активну громадську позицію, завжди вболіває за долю України, цікавиться подіями, що відбуваються у державі. Зважаючи на це, є прихожанкою Української православної церкви Київського патріархату. Тож важливе місце у її творчості займає релігійна тема. Недарма чорно-біла вишивка ікони Божої Матері з Дитям народилась із щирої любові та серця майстрині і налаштовує на мир, спокій, гармонію.
Її роботи вражають своєю професійністю і неповторністю. З-поміж інших вони вирізняються колоритом кольорової гами, свіжістю сюжетів. Тематика робіт Лідії Дмитрівни – різноманітна. Милують око пейзажі, квіткові, наче пензлем намальовані, картини, в яких оживає чарівний дивосвіт авторки. При спогляданні робіт майстрині мимоволі виникає думка: «Яким потрібно володіти терпінням, невичерпною енергією, аби так щедро дарувати людям тепло свого серця». У вишиванках майстрині можна побачити інший вимір: край добра і вічного щастя, край тепла і цвітіння. Тож не дивно, що на яскравих творіннях авторки усі помічають багато квіту, сонця, радості.
Узори для деяких своїх робіт, зокрема, картин-вишивок, а також повний набір ниток майстрині привозять внуки. Не дивно, що більшість своїх картин жінка вишиває у кількох екземплярах, даруючи їх своїм внукам та правнукам. Тож сподіваємося, що наступну виставку полотен жінки, в яких живе її душа, зможе побачити ще більша кількість поціновувачів народного мистецтва.
Віта ШЕПЕЛЯ.
