Українці гордяться своєю мовою і знають, що вона по-справжньому багата, милозвучна, ніжна й мелодійна. І доказом цього є невмирущі твори Тараса Шевченка, нашої славетної землячки Лесі Українки та багатьох інших авторів, що намагалися материнським словом достукатися до сердець своїх співвітчизників, аби пробудити в них почуття національної гідності.
Незважаючи на постійні утиски, переслідування, гоніння, заборони, українська мова вижила, вистояла, а в найтяжчі часи звучала в прекрасних народних піснях, думах, легендах, казках…
Тепер, коли наш народ здобув таку вистраждану незалежність, можна було б тільки пишатися рідним словом, плекати його і леліяти. Проте з кожним днем все більше зростає тривога за стан української мови в суспільстві. Навіть зайшовши у місцеве поштове відділення, зразу помічаєш: преса на стелажах – в основному російськомовна.
Не кращим є становище на телебаченні. Правду кажучи, мене воно дратує найбільше. Слухаєш – назва передачі ніби й українська, далі знову пішло «штокання». Інколи хочеться кричати з розпачу: «Чому ж ви, мої дорогі земляки, «цвенькаєте», як писав Т.Шевченко, чужою мовою, нехтуючи рідним словом, дарованим нам самим Богом?!».
Боляче, але такі ми є, українці. Якщо не поважаємо себе, хто ж буде поважати нас?
Прикро, що часто мова спотворюється і на радіо, і в пресі, і, тим більше, в усному мовленні. З дитинства пам’ятаю, що диктори на радіо користувалися просто ідеально чистою літературною мовою. Тепер же можна почути в ефірі: «температура 22 градуса (замість «градуси»), «дякую маму» (замість «мамі»), «обвішують покупців» (замість «обважують»), випадок (замість «випадок»), «я рахую» (замість «я вважаю»), «бажаю самого найкращого» (замість «бажаю найкращого») і тому подібне. Неприємно слухати такі словесні покручі, але все-таки журналісти на радіо (як, наприклад, Роман Коляда, Ірина Ткаченко, Аліна Акуленко) – це в основному освічені люди з високим рівнем інтелекту, а підготовлені ними передачі, на відміну від телевізійних, дають поживу для душі і ведуться добірною, чистою літературною мовою. Із усіх ЗМІ тільки радіо залишається, дякувати Богу, україномовним, цікавим і духовним.
Мене, як філолога, хвилює й те, що представники різних товариств, організацій вживають неправильні вирази, не задумуючись над їх значенням. Останнім часом набув популярності такий вид заохочення, як «Подяка». Ріже вухо те, як це озвучується: «Нагороджується «Подякою»…». Вдумайтеся в цей вислів! Можна нагородити людину орденом, медаллю, дипломом, грамотою, іменним годинником чи ще чимось конкретним, але не подякою. Подяку ж можна оголосити, висловити, зрештою, можна вручити або надіслати «Подячний лист», як це практикувалось командуванням у роки Другої світової війни.
Безперечно, немає серед нас того, хто б досконало знав у мові абсолютно все, але кожна інтелігентна, освічена людина (особливо на керівних посадах) повинна вміти висловлюватися правильно, точно, зрозуміло.
Отже, думаймо, що сказати і як. Вивчаймо мову, плекаймо кожне слово, радіймо гарному прислів’ю, приказці, вагомому, повчальному афоризму, адже їх у нас безліч! І пам’ятаймо, що тільки рідна мова об’єднає нас у націю, допоможе позбутися статусу «молодшого брата» в колишній імперії.
Раїса ГУРКО, смт Шацьк.
