Головна Духовне Дзвони Свято-Духівського храму несуть цілющу силу

Дзвони Свято-Духівського храму несуть цілющу силу

3286

У минулому номері газети ми розповідали про ієрея Свято-Духівського храму села Смоляри Світязькі Володимира Лопошука. Сьогодні ж розповімо про храм Святого Духа, який є справжньою гордістю та окрасою невеликого поліського села, що знаходиться серед чудових лісів поблизу озера Прибич.

Будівництво цього незвичайного храму розпочалося у 1999 році. А ініціював благородну справу уродженець села Смоляри Світязькі, нині архімандрит Києво-Печерської Лаври отець Варлаам. Тож через кілька років за кошти благодійників, пожертви сільської громади та усіх небайдужих на околиці села постав не лише храм, а й дзвіниця, які було обнесено металевою огорожею. З 16 грудня 2001 року в Свято-Духівському храмі звершуються богослужіння. Першим священиком храму був ієрей Сергій Таборовець. Пізніше був призначений ієрей Олександр Свиновей, якого потім перевели в храм с. Голядин. Далі служили священики, котрі доїжджали з інших приходів: це ієрей Федір Шопук із с. Світязь, ієрей Олександр Миронов із с. Забужжя, ієрей Василь Лорентович із с. Столинські Смоляри.

У 2005 році ще одну величну подію відзначали у селі – освячення престолу і церкви в честь Святого Духа єпископом Володимир-Волинським і Ковельським Симеоном. Це була знакова історична подія, адже на територію села ще ніколи не ступала нога владики, та й жителі села ніколи не бачили стільки духовенства, скільки приїхало розділити радість та благодать освячення церкви.

Хоч Свято-Духівський храм, порівняно з іншими церквами краю, молодий, проте не уступає їм в оформленні та розписі. Тож спочатку отець Володимир люб’язно проводить нас, працівників редакції та директора Смоляро-Світязької ЗОШ І-ІІ ст. Миколу Оніщука, в саму церкву, де велично вирізняється іконостас, з осяяного сонцем купола звисає велетенська люстра-підсвічник. Зліва – сходинки до кліросу, з висоти якого щонеділі та у святкові дні лунають церковні піснеспіви во хвалу Богу, Творцю нашому.

Після оглядин храму отець Володимир запрошує піднятися і на дзвіницю.

– Спочатку ворота і дзвіниця були зачинені, але потім, коли  стало більше людей навідуватися до нашого храму, вхід стараємося залишати відчиненим, – розповідає священик. – З’їжджаються до нашого храму з усіх-усюд: були віряни із Білорусі, з Києва, Закарпаття і навіть із-за кордону. Багатьох направляє сюди наш архімандрит Варлаам. Бо притягують до нас вірян та простих туристів 400-літні дзвони, які привезені до нашої церкви з Києво-Печерської Лаври (а до того вони знаходились в іншому храмі). Ці дзвони є для нас особливими. Та й узагалі дзвони в історії церкви відіграють дуже велику роль. Вони сповіщають про початок богослужіння, радісні події, відводять у вічність. Кілька століть тому дзвонами рятували міста від різної пошесті та хвороб, особливо чуми. Дзвін у своїй силі, могутності і красі надзвичайно цілющий для  будь-якої людини. Він лікує душу і тіло. В різні періоди дослідниками вивчалися властивості вібрації церковних дзвонів. Дзвін – це генератор енергії, він випромінює велику кількість резонансних ультразвукових хвиль, які проникають всередину організму людини, поліпшують формулу крові й роботу судин. В результаті виробляється гормон, який зміцнює імунну систему. Вібрація, яку народжує дзвін, очищує навколишній простір від хвороботворних мікробів, а молекулярні структури вірусів грипу, чуми, скарлатини, кору, тифу, холери згортаються й перетворюються на кристалики. Відбувається справжня стерилізація повітря. Тож кожен, хто приїжджає в село, старається обов’язково піднятися на дзвіницю і, загадавши бажання, вдарити у древні дзвони. Люди вірять, що вони обов’язково збудуться. Бували тут і політичні діячі, і вже теперішні народні депутати, обранці обласного та районного рівнів. Але не думаю, що вони молились тільки про якісь політичні бажання.

Отець Володимир також розповідає, що на дзвіниці знаходяться так звані родинні дзвони. Якщо якийсь один дзвін з певних причин не працює, іншими також не можна буде дзвонити. Також у Смолярах Світязьких на Великдень майже тиждень тривають змагання дзвонарів, хоча для того, аби відбити якийсь такт на усіх дзвонах, потрібно двоє людей. Тепер у церкві навчаються мистецтву дзвонарства двоє хлопчаків-школярів, хоч і непевно, але вже роблять перші успіхи.

Тож і ми, користуючись нагодою, загадавши бажання та вдаривши у дзвони, повірили, що вони обов’язково збудуться.

Віта ШЕПЕЛЯ.