Головна Духовне Отець Володимир: «Стараюся, щоб кожний шкільний урок не був випадковим у житті...

Отець Володимир: «Стараюся, щоб кожний шкільний урок не був випадковим у житті дітей»

1696

У першу неділю жовтня в Україні традиційно відзначаємо одне з найбільш значимих професійних свят – День вчителя. Тому в цьому номері на сторінках нашої газети хочемо розповісти про незвичайну вчительську сім’ю, котра поєднує педагогічну діяльність із не менш важливою місією – служінням Богу. Йдеться про подружжя Лопошуків – ієрея Свято-Духівського храму села Смоляри Світязькі отця Володимира, який разом з тим є вчителем хімії та курсу основ християнської етики у школі с. Столенські Смоляри Любомльського району, та його дружину – матушку Олену Сергіївну, вчителя біології цієї ж школи.

При зустрічі отець Володимир розповідає, що обоє здобули вищу педагогічну освіту у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки (отець Володимир – на біологічному факультеті, матушка Олена – на географічному). Після закінчення університетської науки тоді ще Володимир Лопошук рік працював у с. Смоляри Світязькі вчителем хімії та біології, потім 7 років – у школі с. Столенські Смоляри.

Цікавимося, що ж змусило успішного, молодого та перспективного педагога так різко змінити сферу діяльності?

– Я, можна сказати, виріс у церкві. Коли моя старша сестра померла у віці 20 років (мені на той час виповнилося рік і два місяці), батьки усі свої зусилля докладали до відновлення церкви у с. Забужжя. Саме там була похована їхня донька. Згодом розпочалося будівництво храму у с. Столенські Смоляри, ініціатором якого також був мій батько. Він же й був старостою спочатку в одному храмі, потім – в іншому. Тож з раннього дитинства я мало не щодня бував у Божому храмі, знайомився з церковним життям, часто бував на богослужіннях. Та в моєму житті тоді не було якогось сильного поштовху для того, аби стати на стежину служіння Богу. Якщо людина обирає цей шлях – вона бере разом з тим велику відповідальність. До цього рішення я прийшов уже пізніше, коли мав сім’ю, двох маленьких діток, 8 років роботи у школі. Надихнув мене на цей відповідальний крок та повірив у мої сили настоятель Різдво-Богородичної церкви с. Забужжя отець Олександр. Після спілкування з ним я не пропустив жодного богослужіння, а згодом уже життя не мислив без церкви. А коли поїхав брати дозвіл на навчання у духовній семінарії до єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Симеона, він, розуміючи, що зміна професії вчителя на служіння Богу не має жодних корисливих цілей, маю на увазі матеріальної вигоди, та викликана моєю внутрішньою потребою, надав мені можливість навчатися на священика на заочному відділенні. Проте кидати школу я не мав наміру.

У матушки Олени, котра викладає музику та географію у школі,  керує хором Свято-Духівського храму та дитячим хором, є також чимало інших обов’язків: написання календарного планування, конспектів, догляд за дітьми та батьками похилого віку, ведення домашнього господарства. Але і часу, і сил, виявляється, таки може вистачати на все.

У отця Володимира запитую, як же сприймають діти учителя в священицькій рясі і чи відчуває він різницю у собі між звичайним учителем та учителем-священиком?

– Сприймають діти нормально. Оскільки школа – це заклад державний, так би мовити, мирський, то на уроки хімії приходжу в звичайному костюмі, а вже на урок з основ християнської етики можу одягнути й рясу, бо вірю, що так діти будуть більш сприймати ті одвічні духовні та моральні істини, які формувалися людством протягом усього його існування. Звичайно, до викладання кожного предмету є різні підходи, але стараюся на кожному уроці привчити дітей до добра, любові, поваги, аби кожний шкільний урок не був випадковим у їхньому житті. Не обов’язково вказувати дітям, іноді достатньо щось підправити в якомусь погляді, відкорегувати їхню думку, але нав’язувати щось своє ніколи не маю наміру.

Схвально сприймають отець Володимир та матушка Олена впровадження у навчальний процес нових інтерактивних технологій, роботу з комп’ютерною технікою та використання мережі Інтернет.

–  Якщо це хороші методи, які допомагають учителю та учням у навчальному процесі, то чому б не скористатися цим? Знаємо, що на 70% діти сприймають зорову інформацію, і на 30% – слухову. Розповідь вчителя, підкріплена наочністю, більш ефективна, ніж просто розповідь. Звичайно, інша справа – Інтернет, де занадто багато непотрібної інформації. Тож з боку вчителя та батьків у цьому потрібен контроль, – висловлює свою думку священик.

– Але наші сільські діти не мають навіть необхідного для навчання основ інформатики, на відміну від міських дітей, у яких, я б сказала, є надлишок доступу до комп’ютерної техніки та Інтернету, – додає матушка Олена. –  Якщо на селі з 50 дітей п’ятеро мають комп’ютер, то це вже добре. Але ж не всім вдається ним скористатися. В таких випадках у нагоді стає перевірений метод – похід до бібліотеки. Але іноді й там немає необхідної інформації, бо ж шкільні програми змінюються мало не щороку, додається щось нове.

Про те, що Міністерству освіти потрібно думати над спрощенням шкільних програм, а не над їх ускладненням, говорить і отець Володимир. Він же порівнює зміст старих підручників з хімії та нові, в яких багато непотрібних для дітей термінів латиною, іншої інформації. «Ми в свій час навчалися простіше, але не вийшли зі школи неуками», – говорить він.

Педагогічний досвід використовується отцем Володимиром на заняттях з дітьми, котрі щотижня займаються у недільному класі. Вивчаючи Біблію за повчальними притчами, віршами, оповіданнями, діти разом зі своїм духовним наставником обговорюють вчинки головних героїв, малюють ілюстрації до оповідань, ліплять з пластиліну різні композиції, співають…

– До дітей при вивченні такої книги, як Біблія, потрібно мати особливий підхід, – ділиться досвідом отець Володимир. – Не треба обтяжувати їх читанням усієї книги підряд, а вибирати те, що вони можуть зрозуміти, осмислити, що їм буде цікаво прочитати, що є ближчим їхньому серцю. А з якою відповідальністю наші діти готуються до виступів у школі, на районній сцені! Вони усвідомлюють важливість того, що їм доручили, тож бояться не виправдати довіри дорослих. Мені іноді здається, що діти, котрі відвідують церковні богослужіння, набагато слухняніші, вихованіші, більш смиренні, швидше, ніж інші, підуть на уступки, та й відповідальності перед батьками і вчителями у них більше. Думаю, що у школах, хоча б сільських, не завадило б впровадити уроки духовності, принаймні, зайвими вони для дітей ніколи не будуть. Тож, користуючись нагодою, хочу привітати усіх педагогів району з їхнім професійним празником – Днем вчителя. Бажаю їм здоров’я та всього найкращого, і нехай Божою ласкою будуть сповнені їхні серця, а на освітянській ниві – довгих та хороших років роботи!

Віта ШЕПЕЛЯ.