Головна Життя Iм’я й здобутки Марії Вавілової – в літописі селища

Iм’я й здобутки Марії Вавілової – в літописі селища

1219

В жовтні минуло три роки з того часу, як пішла з життя відома в селищі Шацьк людина – Вавілова Марія Савівна. Дві каденції, а це 8 років, вона працювала головою Шацької селищної ради.

В наше містечко Марія Савівна приїхала в далекому 1955 році. Тут народилися її діти Валентина та Анатолій. Коли владналися всі побутові питання, пов’язані з новим місцем проживання, Марія, фінансист за освітою, за короткий час проявила себе справжнім професіоналом на роботі в Шацькому лісному технікумі. Невдовзі селищем почала поширюватися добра слава про молодого і перспективного працівника. Гарні відгуки від простих людей і керівництва, авторитет серед односельців сприяли тому, що незабаром Марію Вавілову обрали Шацьким селищним головою.

Єва Іванівна Ярошук у той час була секретарем селищної ради. Про керівника, з яким багато років працювала пліч-о-пліч, – лише хороші спогади:

– Серед голів селищної ради, з якими мені довелося працювати, взагалі не було поганих людей. Утім, Марія Савівна – особлива. Вона завойовувала прихильність громади і нас, підлеглих, своєю інтелігентністю, ввічливістю, вихованістю, увагою до кожної людини і її проблем.

У ті часи селищний голова не сиділа в кабінеті. О 6 годині ранку її службове авто зазвичай уже стояло під моїм будинком, і ми з Марією Вавіловою вирушали до людей. Заходили в кожну хату, бо мусили переконати здавати для потреби держави картоплю: хоч кошик, хоч 10 кілограмів. Марія Савівна заодно знайомилася з мешканцями Шацька і Мельників.

Завжди вміла вислухати всіх людей, хто до неї звертався, багатьом допомагала матеріально, вирішувала квартирні питання.

В наступні після головування роки працювала директором ресторану «Голубі озера», завідуючою їдальні Шацького лісного технікуму. Вже будучи на заслуженому відпочинку, Марія Савівна тяжко захворіла. В жовтні 2010-го її не стало…

Щороку в пору золотої осені до батьківської хати з’їжджаються діти, неодмінно йдуть на могилу до матері, кличуть на поминальний обід її друзів і знайомих, роблять пожертви. Цілий світ, пов’язаний з найріднішою людиною – мамою, перестав існувати і для її доньки Валентини Іванівни. Цього року в день смерті матері вона вкотре приїхала в Шацьк із Москви. Тяжко змиритися з тим, що на порозі її вже ніколи не зустріне МАМА, не обійме, не зігріє теплом свого серця. Всім, хто знав небіжчицю, передаю на сторінках газети велике прохання від її доньки: пом’яніть заупокійною молитвою рабу Божу Марію, згадайте її ім’я, вже вписане в літопис селища, добрим словом.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.