– Коли помер тато, з важким серцем я поверталася з церкви в порожню батьківську хату. Раптом з неба опустився лелека і став ходити біля хвіртки. Друга зустріч із величним птахом відбулася в день святої Трійці – лелека разом зі мною крокував до цвинтаря, де поховані мама і тато. На малій батьківщині мого тата, в Гупалах, завжди було багато лелек. А родину батька, до речі, по-вуличному називали Боцюнами – за їхню лагідну, миролюбну й добросердну вдачу, вміння берегти родинне вогнище й любити землю…
Спогадами про найріднішу людину Каленика Хомича Богдана, часто містичними, проте завжди світлими, були сповнені слова його доньки Світлани в день, коли батькові – багаторічному директору Світязько-Смолярської школи, талановитому історику, інтелігенту, носієві української ідеї – мало б виповнитися 90 років. Його не стало два роки тому. Утім, для доньки і її сім’ї, для друзів, учителів і кількох поколінь учнів він живе в мудрій шкільній політиці, виважених вчинках, любові до слова і до людей.
Світлану Калениківну, немов магнітом, притягує до себе земля, де, як вона каже, зарита її пуповина. І хоч основна частина її життя пройшла в м. Луцьк, пані Світлана не уявляє себе без чудодійної енергетики рідного села. Вона сповна реалізувала себе як жінка, дружина, мати, як талановитий педагог і науковець: Світлана Богдан – кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії та культури української мови інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Якими б не були напруженими будні цієї відомої на Волині людини, поїздка до Смолярів – це для неї святе. Цьогорічне 5 вересня – день народження тата – не стало винятком. Гарні стосунки з учителями та учнями, співпраця з молодим та ініціативним директором ЗОШ І-ІІ ст. с. Смоляри Світязькі Миколою Оніщуком сприяли тому, що ця чергова зустріч пройшла в теплій і щирій атмосфері.
Гарного сонячного ранку вишикувалися на шкільному подвір’ї учні і вчителі, гості і жителі села. У виступі Світлани Калениківни переплелись спогади про найріднішу людину і те, що нині болить кожному, – війна:
– Друга світова забрала в мене дідуся Василя, який перед відходом на фронт попрощався з дружиною і сказав, що не повернеться. Мама виросла сиротою і нам, дітям, завжди говорила: «Аби мир на землі». Ми, сучасне покоління, не цінували того, що мали. Мир сприймали як повітря, як сонце, тобто невід’ємну складову нашого буття. Зараз маємо багато неправди, ненависті, зла і переживаємо трагічні події. Слід пам’ятати, що світ здатна врятувати лише любов.
Візиту Світлани Богдан до школи всі її мешканці – від маленьких до найстарших – завжди чекають із нетерпінням. Бо приїздить у гості не з порожніми руками, а неодмінно з подарунками. Диплом, грошову премію і книгу «Волинський кобзарик» Світлана Калениківна вручила найкращій учениці школи Інні Бойко. Порадувала також наймолодшу школярку Соломію Лейнік. Не оминула увагою й директора школи Миколу Оніщука – йому пані Світлана подарувала ще й насіння квітів – маминих «парасольок»: «Їх не треба поливати, вони не потребують особливого догляду. Такі ж стійкі і витривалі, як наші люди – мешканці Смолярів».
Словами вдячності згадували Каленика Богдана його колишні колеги: вчителі-пенсіонери Людмила Цюп’яшук зі Смолярів Світязьких та Костянтин Чесноков із Шацька. Віночок поезій і пісень присвятили пам’яті директора учні школи, за що отримали від Світлани Калениківни солодощі, листівки з висловами її матері Марії Василівни, закладки для книг. Не обійшлося і без найбільш трепетного моменту – відвідання могил подружжя Богданів: Каленика Хомича і Марії Василівни на сільському кладовищі. Тиха заупокійна молитва після хресного знамення – це саме те, в чому вони зараз мають потребу, і що зв’язує тих, хто уже відійшов, і живих.
…Ниточки, якими підтримується цей безперервний духовний зв’язок, на якусь мить стали зримими, і всі учасники заходу побачили в небі білого лебедя, що кружляв над ними. Знову містичний знак, як у випадках із лелеками? І світлої пам’яті батько, наставник, учитель від Бога, живий для всіх тих, хто його любить і пам’ятає, подякував за свій 90-й день народження?
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
