Головна Життя Професійне чуття вогнеборця завжди спрацьовує на користь людей

Професійне чуття вогнеборця завжди спрацьовує на користь людей

5145

Перебуваючи на заслуженому відпочинку, пожежник не допустив виникнення пожежі і врятував людське життя

Цюп’ях Леонід Омелянович – представник найчисельнішої в смт Шацьк династії пожежників, що впродовж десятків літ всту­пає в двобій з вогняною стихією. Батько Омелян Євтухович ще кіньми виїжджав на пожежі. На підводі стояла дерев’яна бочка з водою і насос: двоє качали, один поливав водою. Не пора­ху­вати успішно ліквідованих пожеж і врятованих із вогняної пастки людей і брату Василю Оме­ляновичу. Вже перебуваючи на заслуженому відпочинку, Ле­о­нід Цюп’ях передає свій ба­гатий досвід синові Сергію, теж пожежнику, радіє його успіхам і переживає невдачі, цікавиться життям служби, якій віддав не один рік, залишившись вірним своєму покликанню.

– Які найскладніші випадки були у Вашій практиці?

– Запам’яталася одна особ­ливо гаряча субота перед Вели­коднем. Цього дня на виклики ми виїжджали рекордну кіль­кість разів – 6! Тоді чи не в кожній хаті тріщали від жару пе­чі, в яких господині пекли на свято паски, ковбаси, м’ясо. От і виникали загоряння. А найтяж­че було гасити у вітряну погоду зерносклад у Шацьку, який на час нашого приїзду вже був до половини охоплений вогнем.

– Важко було, коли бачили загибель людей?

– Чесно кажучи, за всю 18-річну практику лише один раз я гасив пожежу, в якій загинула людина. Це було в с. Піща. Чоловік напідпитку закурив у ліжку і заснув. Тепер людських жертв вогню побільшало, та й причини загоряння стали інши­ми, основні з них – стара елек­тро­проводка і її перевантаження надмірною кількістю побутових електроприладів.

– Чи була небезпека само­му постраждати під час лік­ві­дації пожежі?

– І не раз. Буквально за мить до нашого приїзду в будинку с. Мельники вибухнув балон з газом. Ризикували наші хлопці жит­тям і тоді, коли в санаторії «Лі­со­ва пісня» виносили з приміщення, що палахкотіло, 16 газових ба­лонів. Страшними були лісові пожежі, в яких вогонь гіган­т­ськими хвилями перекидався з одних верхівок дерев на інші, а ми через густу димову завісу втрачали здатність орієнтуватися.

– Чи траплялися за час роботи випадки, що ком­про­метували пожежників?

– Якщо маєте на увазі виїзд на пожежу спецавтомобіля без води – то це вигадки людей. Ні­коли такого не було. Навіть ко­ли поверталися з пожежі, то передусім наповнювали цис­терну водою, а потім ставили в гараж машину. Якщо пожежа га­ситься з двох рукавів, води вис­тачає на 3-4 хвилини, далі пот­рібно шукати водойму. Запи­тання про те, де вона зна­хо­ди­ться, і викликає в місцевих три­вогу, а потім – безпідставні зви­нувачення.

– Незважаючи на те, що вже не працюєте, чи зали­шилися людиною, готовою завжди прийти на допомогу?

– Нещодавно трапився ви­падок, коли завдяки профе­сій­ному чуттю я врятував від імо­вірної загибелі людину. Їхав власним автомобілем вулицею с. Мельники і раптом почув за­пах диму. Оглянувся і по­бачив, як з дверей однієї хати через щілини пробивається дим. Там біля самої грубки тліли матраци, а хазяйка, що була напідпитку, повзала коліньми по підлозі, не знаходячи дверей. Достатньо було, щоб у приміщення пот­рапив кисень, і все б запалало вогнем. Та непо­правного, на щастя, не сталося: матраци я по­викидав, а жінку вивів на свіже повітря.

– Ваш син Сергій сьогодні не просто пожежник, він ря­тувальник МНС, тож і обо­в’язків у нього побільшало?

– Поклик до мужності у чо­ловіків закладається десь на гене­тич­ному рівні. Напевно, син, як і я колись, відчув його всім серцем. Так, йому сьогодні важ­че, бо рятувальники бо­рються не лише з вогнем, а й з водною стихією, надають людям допо­могу при ви­ник­ненні над­зви­чайних ситуацій у побуті, в ДТП. Словом, частіше стикаються з небезпекою, яку мусять опе­ра­тивно і вміло нейтра­лізувати. Так що нині з нагоди про­фе­сійного свята їм уже мало ба­жати сухих рукавів!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.