Нині важко уявити життя без послуг таксі, навіть у такому маленькому містечку, як Шацьк. Потрібно встигнути на потяг у Ковель чи Брест, провести чи зустріти гостей, завезти хворого в лікарню, відпочивальників на базу відпочинку. Професія водія таксі, попри збільшення кількості автомобілів у населення, завжди затребувана – впевнений таксист із Шацька Іван Берестюк, в якого досвід роботи – більше 20 років.
– Правда, два десятки роки тому попит на послуги таксі був значно менший, як зараз. В 90-ті працювало всього три-чотири екіпажі. Зараз у нас 34 – це в розпал сезону відпочинку, коли розвозимо відпочивальників по базах, молодь – по розважальних закладах Світязя і урочища Гряда, – розповідає Іван Іванович.
В людей завжди є попит на професіонала, який добре знає район, область, всю Україну і навіть близьке зарубіжжя. Постійні клієнти Івана Берестюка впевнені, що цей перевізник вчасно доставить до місця призначення, що в нього завжди справний та охайний транспортний засіб. Телефонують, домовляються про поїздку. У шацьких таксистів – чіткі правила і закони, які не можна порушувати. Обов’язки розподіляють рівномірно, дотримуються черги, враховують всі побажання клієнта – навіть вибір машини, без причини нікому не відмовляють. А випадки, коли потрібно культурно відмовити, трапляються часто.
– Коли підходить нетвереза людина, яка себе не контролює, ми зазвичай кажемо, що чекаємо клієнта, або транспорт уже замовлено. Різкою відмовою можна спровокувати агресію, а так людина спокійно відходить і чекає автобуса, – розкриває невеликі секрети своєї роботи шацький таксист.
З людьми напідпитку небезпечно мати справу. Одні з них не мають грошей, щоб розрахуватися, інші впадають у крайнощі в своїй поведінці. В Івана Івановича були клієнти, яких не влаштовувала швидкість таксі, і вони надривним криком вимагали її збільшити і їхати на повну. Інший пасажир взагалі виліз на сидіння машини з ногами, в брудному взутті, і декілька разів самовільно додавав звук на магнітофоні. Водій зробив йому зауваження, проте дебошира, який був під дією чи наркотиків, чи алкоголю, це не втихомирило. Тоді водій почав діяти радикально. Повернув буйному пасажиру частину грошей за проїзд і висадив його у селі Згорани. Та на цьому все не закінчилося! Неадекватний молодий чоловік повернувся в Шацьк і почав шукати таксиста, який його «образив». Ну тоді вже Іван Іванович не витримав – викликав поліцію.
Буває також, що таксистів, які вірять людям на слово, обманюють, а доброзичливі на перший погляд клієнти виявляються шахраями.
– Привіз жіночку з дитиною до Львова – без грошей, слізно обіцяла, що на місці розрахується. Пасажирка лишила в машині свою сумку і побігла в квартиру по гроші. Утім, так і не повернулася. А де я її буду шукати в п’ятиповерховому будинку? Заглянув у сумку, яку вона лишила – а там купа паперу і пластикових пляшок, – розповідає про львівську шахрайку Іван Берестюк.
Цей випадок став уроком для таксиста. Відтоді він просить, щоб незнайомі люди показали гроші чи заплатили наперед. Було, що лікар зі Львова прогуляв на шацьких озерах усі гроші і не мав за що добратися додому. Він зателефонував дружині, і та пообіцяла заплатити за проїзд, аби лише чоловіка благополучно привезли додому. Обіцянку жінка дотримала, подякувала таксисту за довіру і навіть пригостила кавою.
Маршрут Івана Берестюка пролягав до Луцька, Ковеля, інших населених пунктів Волині, курсує таксист і до Львова, Києва, міст Київської області. В команді шацьких таксистів є й такий, що возить клієнтів за кордон – це Ігор Вальчук. Словом, добра частина життя таксистів проходить у дорозі і в товаристві з людьми – різними за характером, поведінкою, культурою, балакучими і мовчазними, нахабними і скромними.
– З усіма треба знайти спільну мову. Вміти підтримати розмову, пожартувати, ні в якому разі не спровокувати людину на гнів. От клієнт сідає в авто, починає розмову – і через декілька хвилин я можу багато чого розповісти про нього. За 20 з гаком років роботи я став тонким психологом! – усміхається мій співрозмовник.
Утім, професія таксиста – це ще й постійна небезпека. Доводиться мати справу не тільки з п’яними, неадекватними, але й правопорушниками. Та шацькі таксисти, зі слів Івана Івановича, не з лякливих. Співпрацюють з поліцією, сприяють затриманню злочинців. Іван Берестюк пригадує випадок, коли до нього підійшов чоловік і запропонував купити за безцінь телефони і фотоапарати. Таксист одразу зрозумів, що це крадене, тому сказав, що йде по гроші, а сам викликав поліцію. Коли крадії відчули, що пахне паленим, то повтікали. Їх ще ловили по всьому Шацьку. У відділенні з’ясувалося, що кожен бандит мав по декілька тюремних термінів, а награбоване – це особисті речі відпочивальників санаторію «Лісова пісня». Така от кримінальна публіка приїжджає до нас, зі слів Івана Берестюка, переважно з Нововолинська і львівського Червонограда.
– Нелегка в нас робота, небезпечна. Проте я люблю свою професію, люблю людей, люблю поговорити з ними, допомогти, дати пораду. Помагаємо відпочивальникам поселитися, телефонуємо на станцію техобслуговування – якщо машина приїжджих вийшла з ладу. Все це безкорисно, не за гроші. Плату беремо лише за проїзд: 1 кілометр – 8 гривень, – розповідає таксист.
22 березня в світі відзначили Міжнародний день таксиста. Щиро вітаю всіх шацьких таксистів зі святом. Здоров’я, професійних успіхів, приємних і щедрих клієнтів. Нехай ваші автомобілі не знають поломок, а грізні вартові правил дорожнього руху зустрічають і проводжають вас з усмішкою. Як кажуть, ні цвяха, ні жезла! Зі святом!
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
