Коли в клубі санаторію «Лісова пісня» відбувався районний фестиваль патріотичної пісні, кожен творчий номер ретельно знімав на відеокамеру колоритний чоловік із козацькими вусами і оселедцем. «Я знімаю сюжет для Луганського телебачення» – цією фразою він заінтригував весь зал. Познайомилися ми наступного дня – козаком виявився 70-річний Євген Дзюба з міста Сватове Луганської області, очільник районного осередку об’єднання «Просвіта», громадський діяч, учасник Революції гідності і великий патріот України.
В «Лісовій пісні» пан Євген проходив лікування та реабілітацію, бо переніс два інфаркти і має проблеми з ногами. Проте зізнався, що стану свого здоров’я приділяв мало уваги, більше переймаючись черговим відеопроектом. Євген Дзюба – режисер-аматор, який відзняв 8 документальних фільмів про УПА Волині та Львівщини, а зараз працює над сюжетом наступного – «Волинь пам’ятає» – про трагедію волинської різанини в 40-ві роки минулого століття.
В Євгена Дзюби – гарна українська мова.
– У нас на Луганщині думають, що ви, західняки, їсте немовлят, а ви, натомість, вважаєте, що луганчанин не може розмовляти українською. Це стереотип. Річка Сіверський Донець ділить Луганську область на Донбас і Слобожанщину. Донбас – це конгломерація промислових міст, з шахтами і неродючими, базальтово-гранітними землями. А на Слобожанщині споконвіків розвивалося сільське господарство, процвітали колгоспи. Донбас був повністю російським, а на Слобожанщині жили і живуть щирі українці, які ніколи не забували рідної мови. Я належу до останніх, – розповідає луганчанин.
Почавши знімати фільми, Євген Дзюба став часто бувати в Західній Україні. Коли він розповідає землякам, що на заході не їдять дітей, дехто й досі йому не вірить. Проте таких одиниці. Саме їх він і хоче переконати в протилежному, розвінчати міфи, донести правду про УПА і показати героїзм цієї боротьби.
Пан Євген співпрацює з істориками, краєзнавцями, просвітянами, зустрічається з учасниками УПА, які розповідають йому унікальні факти. З його слів, багато галичан упевнені, що УПА зародилася на Львівщині, насправді ж – на Волині (фільм «Волинь – пуповина УПА»). А східняки, не відаючи правди, переконані, що бандерівці воювали на боці німців. Так само вірять, завдяки публікаціям у деяких виданнях, що в лави УПА приймали підлітків 14-15 років.
– Це також неправда. Кожен очевидець тих подій підтвердить, що в УПА не було ні жінок, ні дітей. На відміну від ОУН. Упівці казали дітям: «Ви повинні вчитися, бо Україні потрібні освічені люди». Це тільки радянська влада робила з дітей героїв війни: Павлика Морозова, молодогвардійців, – зауважує співрозмовник.
А ще відкриттям для багатьох є інформація про те, що чисельність членів УПА була 160-180 тисяч осіб.
Пан Євген об’їздив свого часу всю територію колишнього Союзу. А от Волинь як колиска УПА стала для нього відкриттям зовсім недавно. Його фільм «Волинь: 5 травня 1943 року» сягає часів діяльності УПА на теренах нашої області, героями є люди, які пережили період визвольної боротьби і залишилися патріотами донині.
Фільм, над яким зараз працює режисер-аматор, має назву «Волинь пам’ятає» і присвячений він волинській різанині та складним відносинам українців і поляків.
– Я покажу у фільмі всю правду і принципово не буду згладжувати гострі моменти. Відомий випадок, коли поляки встановили в одному волинському селі пам’ятник загиблим співвітчизникам і написали на ньому про 120 жертв. Насправді архівні документи свідчать лише про 9 вбитих поляків. Глядачі побачать місця боїв, поховання, дізнаються про подвиги захисників, про їхній побут, життя у криївках.
Як тільки все відзняте Євгеном Дзюбою буде змонтоване професіоналом, фільм з’явиться в Інтернеті, на авторському каналі в Youtube.
В санаторії «Лісова пісня» пан Євген і відпочив, і оздоровився. У здравниці йому не просто сподобалося, він був вражений і природою, і умовами, і ставленням до себе персоналу. Чоловік має з чим порівняти побачене, бо побував у 10-12 санаторіях України.
– Інші здравниці старі, радянські, без ремонту, тут же – комфортні корпуси, затишні кімнати, чудове харчування. Як режисер-аматор я «засвітився» тут на 4-5 день, проте з першого ж дня до мене чудово ставилися медики та обслуговуючий персонал. А ще мені сподобалося, що в санаторії не занехаяли культуру. Таким закладам нині скрутно втриматися на плаву і дбати про розвиток. А в «Лісовій пісні» ще й співають, здравниця має свій чудовий ансамбль, – не приховує захвату луганчанин.
Він відзняв на відео всі творчі номери учасників районного фестивалю патріотичної пісні «В піснях народу – доля України». Був приємно вражений талантом дітей і багатством вишиванок, у які були вдягнуті учасники заходу. Пан Євген загорівся ідеєю створити кількахвилинний ролик про «Лісову пісню», розповісти землякам про санаторій і спрямувати сюди потік людей зі Сходу – не так для фізичного, як для духовного їх зцілення. Тепер, каже, це реалізувати буде легко, бо зі Сходу на Захід почав курсувати новий потяг Харків-Ковель.
Фільм, відеоролик, враження, нові знайомства, свіжі ідеї – весь цей багаж Євген Дзюба повезе з Волині на рідну Луганщину. Він говоритиме і показуватиме тільки правду, бо знає, що лише таким шляхом можна розвінчати міфи та об’єднати українців Сходу і Заходу – спільною історією, спільною ідеєю. І однією на всіх заповітною мрією – про мир в Україні.
Мирослава ЦЮП’ЯХ
