Волонтер Ендрю ДЖАДКІНС: «Я хотів працювати у своєрідній країні, тому мій вибір впав на Україну»
Майже два роки у Шацькій селищній раді працює волонтер Корпусу Миру Ендрю Джадкінс. Він – уже п’ятий доброволець, який за останні 10 років працює тут, в озерному краї, допомагаючи шачанам у розвитку їхньої території, в обміні досвідом, відкриваючи українцям американців, а американцям – українців.
Скоро термін перебування Ендрю в Шацьку добігає кінця, тому сьогодні наша розмова з американцем про його волонтерську діяльність в Україні та у Шацьку зокрема, про враження від України та його життя тут. За неповні два роки Ендрю непогано «відшліфував» свої навики з української мови, тож у спілкуванні особливих перешкод не виникало, а якщо й були труднощі у перекладі якихось слів – користувалися перекладачем Гугл.
l Чому ти вирішив стати волонтером Корпусу Миру?
– У 2013 році я хотів вивчити інші мови, хотів подорожувати, бачити світ і знайшов таку можливість для себе у Корпусі Миру. Отримав запрошення працювати у Болгарії, де працював волонтером більше двох років. На наступний період я повернувся у цій країні як звичайний волонтер, уже не співпрацюючи з Корпусом Миру, який на той час припинив у Болгарії свою діяльність. Здобув гарний досвід, вирішив, що хотів би попрацювати ще в іншій державі. І коли Корпус Миру набирав чергову групу волонтерів, скористався цим.
l Ти свідомо вибрав Україну чи так співпало, що ти сюди потрапив?
– Є два шляхи працювати волонтером: без вибору місця та співпрацюючи з Корпусом Миру. Я хотів особливу країну, тож вибір впав на Україну, адже був тут у 2008 році, коли приїжджав на два тижні у гості до свого колеги-волонтера, котрий працював вчителем історії в одному з університетів Києва. Між США та Україною – велика різниця, тому робота тут для мене була нова і цікава. Мені тоді сподобалася Україна, і я хотів знати більше про життя українців, тому шукав можливість повернутися сюди.
l Над якими завданнями як волонтеру доводилось працювати?
– Маю три основні завдання. Перше – це обмін досвідом. Якщо я маю специфічний досвід, маю ним поділитися, і в той час навчитися чогось від Андрія Сичука, мого партнера по проектах в селищній раді. Такий досвід є особливо цінним, бо має допомагати в розвитку. Друга мета – показати українцям, хто такі американці, адже про нашу країну більшість українців знають тільки з новин, телебачення, фільмів та музики. І я знайшов багато можливостей через дружбу з шачанами показати, хто такі американці. Третя ціль – мені треба вивчити все, що можна, про українців, і вже після свого повернення додому, після служби у Корпусі Миру, розповісти американцям, хто такі українці. Адже ми також дуже мало знаємо про Україну. Новини з Інтернету та телебачення – це не те. Всі мої проекти тісно пов’язані з цими трьома завданнями.
l Над чим довелось працювати у селищній раді?
– Я мав дві сфери роботи: це безпосередньо пов’язану з селищною радою, та громадську. Стосовно останньої, то в Шацьку кожного понеділка працював англійський клуб, де цю мову вдосконалювали усі охочі. Потім проводив екоклуби у Шацькому лісовому коледжі та Шацькій школі-гімназії. У селищній раді проводив тренінг по альтернативних видах енергії, писалися проекти по молодіжних літніх таборах.
l Які проекти вдалося написати за неповні два роки?
– Разом із Андрієм Сичуком написали більше 10 проектів. Пройшли повний шлях від ідеї до написання та відправки листів на гранти. Це багато роботи насправді. Термін написання кожного проекту залежить від об’єму роботи: буває, проект можна написати за декілька годин, а буває, що працювати над одним доводиться декілька місяців. Писали проекти про те, як розвивати неурядові громадські організації в Шацьку та Луцьку на основі партнерства, проекти «Чистий пляж», щоб очистити пляж біля озера Велике Чорне та побудувати новий місток на озері. Не всі проекти були успішними, адже зараз велика конкуренція, коли проектів стали подавати дуже багато з різних міст і громад. Ще один наш проект був спрямований на англійське посольство і стосувався розвитку української культури, інший – з Шацьким національним природним парком – щодо встановлення відеокамер у місцях відпочинку людей. Ще один проект – з партнерами Болгарії: запровадження формальних відносин між Шацьком та містечком Каспічан. Подавали ідею на японську організацію про аудит відходів (сміття) по Шацьку, на основі чого можна було б запровадити його переробку. Довелось трохи попрацювати і над документами з великого інфраструктурного проекту з каналізування, який буде реалізовуватись за кошти Євросоюзу (для подання документації донорам проекту знадобилось досконале знання англійської мови – Авт.).
l Чи доводилось працювати в інших містах України?
– Так, був двічі у Бучачі, у Космачі один раз, у Великих Гаях Тернопільської області, Рівному, Нетішині, Нововолинську та Володимирі-Волинському, Луцьку, де працюють інші волонтери. Там проводив презентації своїх екологічних, молодіжних та освітніх проектів.
l Ти пробув два неповні роки в Україні. Що тобі найбільше тут сподобалось?
– Люди. Україна має багато чого цікавого, але найбільше сподобались люди, їхня теплота та щирість. Такого я не очікував. У 2008 році я дуже мало знав про Україну, і моя думка з тих пір як звичайного американця дуже змінилася. Я дуже-дуже задоволений, що маю таких друзів тут, такі стосунки з людьми. Це значно більше, ніж я очікував.
l А що найбільше в Шацьку сподобалось?
– Тут найкрутіші люди, що було для мене сюрпризом. Люблю наші розмови з колективом селищної ради. Шацьк має дуже круті озера, я бачив фото в Інтернеті, але насправді тут ще краще. Дуже люблю українську баню, яку робив для мене кожної неділі мій товариш Олександр. Дуже сподобалося те, що запрошували на запуск риби в озера. Я вдячний, що вони дали можливість відчути себе частиною команди.
Також я був у селах, і дуже сподобалося те, що кожен має свій сад, город, де вирощують натуральні продукти, без хімії. Це дуже круто і смачно.
l Багато твоїх друзів-американців та родичів бували в Шацьку. Що їх тут вразило?
– Думаю, вони не можуть сказати, що краще: якесь місто в Америці чи Шацьк в Україні. Це не можна порівнювати, як яблуко та апельсин. Вони різні. І це питання ми чули багато разів: де краще – тут чи там. Не можна це порівнювати і пояснити. Але всі, хто тут був, були дуже задоволені озерами, природою. Круто ходити по озері взимку, було багато страху, але обійшлося.
l Що найбільше з українських страв сподобалося?
– Сало, цибуля і пиво. І все це – разом.
l Чи маєш вишиванку, адже, мабуть, бачив, що українці дуже часто одягають їх на свята?
– Так, маю аж дві. Одну купував сам, а другу мені подарували на день народження в Шацькій селищній раді. Буду їх носити і в Америці. У Портленді (Ендрю родом з міста Портленд, штат Орегон – Авт.) є багато українців, тут проводять фестивалі слов’янської культури. Буду носити свої вишиванки і практикуватися розмовляти українською мовою. Буде круто знайти українську громаду у Портленді, аби спілкуватися з її представниками.
l Протягом двох років ти бачив, як українці відзначають свої свята. Що тебе вразило?
– Українці набагато більше мають свят, ніж ми. Відзначення релігійних свят в Америці та Україні в дечому схожі, але є й багато різного. Був у церкві на Всенічній на Великдень, дуже вразило багато людей і запалених свічок. На Різдво у вас дуже багато страв на вечерю. У нас такого нема. Круто було побувати на День Шацька, День Незалежності …
l Українську мову важко було вчити?
– Так, я думаю, що немає легкої мови. Я дуже добре знаю болгарську мову, і це допомогло мені розуміти українську, бо є багато спільних слів. Але потім я збагнув, що є однакові слова у болгарській та українській мові, але мають різне значення. Тож мої знання іноді допомагають, а іноді – ні (сміється).
l Тобі шкода буде покидати Україну?
– Так, як у кожної людини, у мене є хороший і поганий настрій. Якщо поганий – то я сумую за домівкою, якщо хороший – хочу тут залишатися надовго. Буду сумувати за людьми, з якими потоваришував, які стали близькі моєму серцю.
l Після повернення додому плануєш продовжувати свою волонтерську діяльність?
– Так, я не буду кидати волонтерство. Я дуже люблю подорожувати, хочу побачити інші країни, і волонтерство – це прекрасна можливість поєднати користь іншим державам і побачити світ.
– Дякую за розмову і за ту роботу, яку протягом свого перебування робив для Шацька. Щиро бажаю успіхів у житті і не забувати про ті роки, які провів в Україні.
Віта ШЕПЕЛЯ
