Головна Стисло Байкер і природа – це єдине ціле

Байкер і природа – це єдине ціле

4783

16 липня Шацьк вкотре зус­трів волинських байкерів. Жи­те­лі району пам’ятають мас­штаб­ний минулорічний «Biker’s Fest», що проходив у Світязі. Тоді приїхало близько трьох со­тень байкерів для участі у цьо­му заході. Цього року знову від­бувся мотоз’їзд, проте вже на березі озера Пісочне, близько ба­зи відпочинку «Медик».

«Байкер не любить насиль­ства, природа теж не любить насильства. Байкер і природа – це єдине ціле». Ці слова нале­жать очільнику міжнародного клубу байкерів «WINDS» Свя­тос­лаву Пословському.

l Пане Святославе, роз­кажіть, будь ласка, про Ваш клуб. Коли був засно­ваний і чому обрали таку назву?

– Заснований у 2007 році. Наша назва у перекладі з англі­йської означає «вітри», саме так ми себе уявляємо – вільни­ми, як вітер. Ми – міжнародний клуб, у нас є байкери і з Німеч­чини, Білорусі та Польщі. Щоро­ку проводимо мотоз’їзди. Сьо­годні наш шлях розпочався із Ковеля. Виїхали рано-вранці і попрямували до Луцька. Там до нас приєдналися луцькі байке­ри з клубу «GWARDS» і ми виру­шили до Володимира-Волин­ського, потім до Любомля, а вже звідти прибули до Шацька.

l Яка мета Вашого мо­то­пробігу?

– Найперше – це об’єднання моторуху Волинської області. Ми прагнемо показати байкерську субкультуру та популяризува­ти наш мотоклуб. Ще однією ціллю нашого з’їзду – зруйну­вати сте­ре­отип, що байкери – «свині». Ми любимо та бере­жемо природу, тож ніколи не залишаємо після відпочинку безлад.

Закінчивши нашу розмову, я помітила, як двоє чоловіків ста­ранно щось готують. Пан Юрій, головний кухар клубу, розповів мені про цю страву.

– Це «бограч» – юшка по-закарпатськи. Приго­ту­ван­ня роз­починається з 50 г горілки (смі­ється). Основне – ба­гато ви­дів м’яса. Сьогодні ми вико­рис­то­вуємо сало, свинячі ре­бра, те­тятину та курятину. Спо­чатку на­різаємо кубиками сало та обс­мажуємо його в казанку, вито­плюємо жир. Додаємо нарі­зану цибулю, моркву, помідор, листя селери, обсмажуємо, то­ді вки­даємо м’ясо, тримаємо на вогні кілька хвилин і заливаємо во­дою, вкидаємо картоплю та спе­­ції. Тушкуємо 3 години на неве­ли­кому вогні, але чим дов­ше готу­вати страву – тим смач­ніша вона буде.

Коли приготувалася їжа, байкери дружньо сіли за стіл, не забувши й мене покликати скуш­тувати бограч. З їхньої роз­мо­ви я дізналася, що вони подо­рожували Європою, Росією, Україною, побу­вали навіть у Мексиці.

Закінчився вечір у приємній атмосфері під музику 80-90-х років минулого століття.

Ольга ГОРДІЙ, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка.