Уперше зі Світланою Миколаївною Крецу (на фото), головним лікарем Шацької лікарні, я познайомилася під час лікування мого покійного батька. Ця зустріч мене вразила: «Лікар від Бога», – промайнула думка. Врівноважена, добродушна, лікар-невропатолог з великої літери, і ще безліч епітетів можна підібрати, але слів забракне.
Мій чоловік, Андрій Геренчук, в лікарню на «швидку» потрапив через забій голови. При огляді медичні працівники відразу нічого серйозного й не запідозрили. Але око лікаря-невропатолога Світлани Крецу запримітило, що в чоловіка – черепно-мозкова травма. Тільки заглянувши йому у вічі, відразу ж негайно направила до Любомля. А пізніше сказала: «Якби згаяли час, то ми б його втратили, він заснув – і більше б не прокинувся».
Опинившись у подібній ситуації, людина безпомічна і безпорадна, вона майже нічого не пам’ятає, що відбувається навкруги. І тут на допомогу приходить лікар. Господь через лікарів посилає людям одужання і нове осмислення свого призначення на землі. І саме в той тяжкий і малосвідомий момент руки і пальці лікаря-нейрохірурга Волинської обласної клінічної лікарні Андрія Леонідовича Чирка сотворили чудо – повернули чоловіка до життя.
Післяопераційний період у мого чоловіка продовжується в Шацькій лікарні в лікаря-невропатолога Світлани Миколаївни. Ми з чоловіком нею просто зачаровані. Вона не тільки прекрасний спеціаліст своєї справи, а й хороший психолог. Якщо ви колись потрапите в приймальну до головного лікаря, то не почуєте з-за дверей підвищених тонів. Чи то розмовляючи із завідувачем відділення, чи з санітаркою, чи просто із пацієнтом – Світлана Миколаївна ніколи не підвищить голос, з усіма розмовляє тихо і спокійно.
Головний лікар зачитується книгами Пауло Коельо, цитує його вислови напам’ять. Дивуюся, коли вона знаходить на все час! А ще жінка-лікар – мати двох чудових дітей і безмежно щаслива в тому, що вони з чоловіком уже стали дідусем і бабусею. Маючи маленьку онучку, не можуть нею натішитися. Світлана Миколаївна – прекрасна господиня, але вже цьому призначенню може віддатися хіба що на вихідних.
І насамкінець ще раз хочеться сказати про професіоналізм. Лікаря-хірурга нашої лікарні Володимира Івановича Бондаренка знає вся округа, до нього йдуть і старі, і малі – всім допомагає. Коли він оглянув мого чоловіка, то відразу ж призначив курс лікування. Я до нього звертаюся з різними проблемами, які мене хвилюють, і він жодного разу мене не відігнав як набридливу муху, а завжди знаходив час вислухати і порадити. Тільки люди наші не завжди бувають вдячні, забувають за те добро, що роблять їм лікарі. Та й держава не завжди прихильна.
Лікарі ж працюють ненормований робочий день. А скільки-то хворих, викликів і на дому, і вночі. Не перерахувати. І, як говорить сам Володимир Іванович: «Можу вже йти на пенсію, тільки чомусь не відпускають».
Не хочуть залишатися без такого хірурга не тільки керівництво лікарні, а й ті великі черги пацієнтів, які завжди можна побачити перед кабінетом лікаря.
Тож дозвольте, люди в білих халатах, низько вам вклонитися і в пошані схилити голову! Живіть довго і щасливо, допомагайте нам, коли ми цього потребуємо. І не ображайтеся, коли ми інколи не розуміємо ваших зусиль і старань в намаганні покращити наше здоров’я, а інколи й продовжити життя.
Світлана ГЕРЕНЧУК, с. Світязь.
