Головна Медицина Слово про людей у білих халатах

Слово про людей у білих халатах

6167

Уперше зі Світланою Миколаївною Крецу (на фото), головним лікарем Ша­цької лікарні, я познайомилася під час лікування мого по­кійного батька. Ця зустріч мене вразила: «Лікар від Бога», – про­майнула дум­ка. Врівноважена, добродушна, лікар-невро­пато­лог з великої літери, і ще безліч епітетів можна підібрати, але слів заб­ракне.

Мій чоловік, Андрій Геренчук, в лікарню на «швидку» потрапив через забій голови. При огляді медичні працівники відразу нічого се­рйозного й не запідозрили. Але око лікаря-невропатолога Світ­лани Крецу запримітило, що в чоловіка – черепно-мозкова трав­ма. Тільки заглянувши йому у вічі, відразу ж негайно на­правила до Любомля. А пізніше сказала: «Якби згаяли час, то ми б його вт­ратили, він заснув – і більше б не прокинувся».

Опинившись у подібній ситуації, людина безпомічна і безпо­радна, вона майже нічого не пам’ятає, що відбувається навкруги. І тут на допомогу приходить лікар. Господь через лікарів посилає лю­дям одужання і нове осмислення свого призначення на землі. І саме в той тяжкий і малосвідомий момент руки і пальці лікаря-ней­рохірурга Волинської обласної клінічної лікарні Андрія Леоні­до­вича Чирка сотворили чудо – повернули чоловіка до життя.

Післяопераційний період у мого чоловіка продовжується в Ша­цькій лікарні в лікаря-невропатолога Світлани Миколаївни. Ми з чо­ловіком нею просто зачаровані. Вона не тільки прекрасний спе­ціаліст своєї справи, а й хороший психолог. Якщо ви колись потра­пите в приймальну до головного лікаря, то не почуєте з-за дверей під­вищених тонів. Чи то розмовляючи із завідувачем відді­лення, чи з санітаркою, чи просто із пацієнтом – Світлана Мико­лаївна ніколи не підвищить голос, з усіма розмовляє тихо і спокійно.

Головний лікар зачитується книгами Пауло Коельо, цитує його вислови напам’ять. Дивуюся, коли вона знаходить на все час! А ще жінка-лікар – мати двох чудових дітей і безмежно щаслива в тому, що вони з чоловіком уже стали дідусем і бабусею. Маючи ма­леньку онучку, не можуть нею натішитися. Світлана Миколаївна – прекрасна господиня, але вже цьому призначенню може від­да­тися хіба що на вихідних.

І насамкінець ще раз хочеться сказати про професіоналізм. Лі­к­аря-хірурга нашої лікарні Володимира Івановича Бондаренка знає вся округа, до нього йдуть і старі, і малі – всім допомагає. Коли він оглянув мого чоловіка, то відразу ж призначив курс ліку­вання. Я до нього звертаюся з різними проблемами, які мене хви­люють, і він жодного разу мене не відігнав як набридливу муху, а завжди знаходив час вислухати і порадити. Тільки люди наші не завжди бувають вдячні, забувають за те добро, що роблять їм лікарі. Та й держава не завжди прихильна.

Лікарі ж працюють ненормований робочий день. А скільки-то хво­рих, викликів і на дому, і вночі. Не перерахувати. І, як говорить сам Володимир Іванович: «Можу вже йти на пенсію, тільки чомусь не відпускають».

Не хочуть залишатися без такого хірурга не тільки керівництво лікарні, а й ті великі черги пацієнтів, які завжди можна побачити перед кабінетом лікаря.

Тож дозвольте, люди в білих халатах, низько вам вкло­нитися і в пошані схилити голову! Живіть довго і щасливо, до­помагайте нам, коли ми цього потребуємо. І не ображайтеся, коли ми інколи не розуміємо ваших зусиль і старань в намаганні покращити наше здоров’я, а інколи й продовжити життя.

Світлана ГЕРЕНЧУК, с. Світязь.