Тривалий і болючий шлях додому Михайла Гарбуза завершився сумною звісткою після понад сімнадцяти місяців невідомості — його життя обірвала війна. Народжений 13 грудня 1981 року в столиці Монголії, Улан-Баторі, син Людмили Олександрівни та Віктора Петровича, Михайло рано повернувся в Україну, оселившись із родиною в Ковелі у 1989 році.
Відвідував ЗОШ №4, а згодом навчався в ПТУ №7 і став електромонтером. Пройшов строкову службу в підрозділі протиповітряної оборони. У 2003 році створив сім’ю та через рік став батьком. Коли росія почала агресію в 2014 році, Михайла мобілізували в зону АТО. Після служби працював у мережі АТБ, захоплювався ремонтом автомобілів, мріяв про художній розпис авто.
У 2015 році партнерами стала Юлія. Михайло, проте, добровільно приєднався до територіальної оборони після вторгнення росії в Україну, захищаючи різні регіони, зокрема Лиман та Покровське. Востаннє зателефонував дружині 20 квітня 2024 року, повідомляючи про нове бойове завдання, після якого зв’язок зник. ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
Громада зібралася, щоб попрощатися з Героєм: родина, друзі, влада й колеги були присутні. “Коли гине воїн — сумує вся громада”, наголосив міський голова Ігор Чайка. Побратим Сергій Рошук нагадав про їхню дружбу з часів АТО і мужність Михайла.
Михайло лежить на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять воїну з позивним “Байкер”. В Україні він залишиться у спогадах та вдячності тих, хто зберіг країну.
