Житель села Кропивники Іван ШЕПЕЛЮК – людина унікальна. Багатюща фантазія Івана Івановича і його золоті руки перетворили подвір’я біля будинку, де він мешкає, у дивовижний музей виробів хенд мейд (ручна робота). Але це не дрібниці ручної роботи, якими переповнений Інтернет, а колоритні людські фігури на повен зріст. Вони, як вартові, стоять, виструнчившись і пильно вдивляючись в кожного, хто навідується до Івана Шепелюка. Суворий митник в темних окулярах, який «не бере хабарів, бо йому за державу соромно», зустрічає гостей першим.
На куті хати – замріяний МНСник з руками в кишенях. За ним – розхристана модниця в намисті з пластикових кришечок. До речі, одяг і взуття – справжнісінькі: блуза, спідничка, панчохи, черевички. У неї є подруга, яка стоїть у ступі, а в руках тримає мітлу – так виглядає, на думку Івана Івановича, сучасна Баба Яга! Далі на гостей чекає струнка, з яскравим макіяжем медсестра з апаратом для вимірювання тиску. І вже біля самої хати – головний охоронець – міліціонер з фуражкою набакир і цигаркою в роті.
Іван Іванович, 1963 року народження, є інвалідом з дитинства, живе в будинку сам. Важка фізична робота йому не під силу, а руки цієї творчої людини не люблять спокою. От і займається житель Кропивників уже 4 роки таким дивовижним ремеслом. Починав з дрібниць, а з роками виробів назбиралося стільки, що вони заполонили ціле обійстя.
Тут не тільки людські фігури. Є умивальник – казковий Мийдодір, є вироби з пластику, мініатюрний віз, гойдалка зі старих металевих ліжок, хатинка на курячих ніжках, до якої підведено електричний струм, від чого вона крутиться. Старий самовар, дитячий велосипедик, автомобільні шини, використані пластикові пляшки – весь цей, на перший погляд, непотріб перетворюється в руках Івана Шепелюка на акуратну загорожу для квітів, дивовижних тварин та ландшафтні композиції, що радують око.
Зараз Іван Іванович завершує чергову свою роботу – фонтан із пісяючим хлопчиком. Дітвора і до того любила бувати на його обійсті: гойдатися на гойдалці з ліжок, заглядати в очі страхітливим митнику і міліціонеру, а зараз то і відбою не буде! А ще майстер дуже любить квіти. Сам садить, сіє, доглядає, займається їх розмноженням і навіть дарує односельцям.
Люди раніше сміялися над дивним захопленням земляка, а зараз ставляться з повагою і навіть допомагають збирати матеріали на черговий виріб-шедевр. Цікаво, що стару форму митника приніс Івану Івановичу знайомий митник, форму МНСника – знайомий рятувальник, білого халата – медсестра з Шацька. Манекени – з Шацького ринку.
«Музей» Івана Шепелюка потребує постійного догляду: то вітер пошарпає форму міліціонера чи рятувальника, то дощ перетворить у ганчірку вбрання Баби Яги чи змиє макіяж. Треба підправляти, оновлювати, аби всі експонати виглядали естетично й охайно. Тому роботи в сільського оригінала багато. Як всі вироби незвичайної колекції і підписи до них, так і сам автор наповнений добрим почуттям гумору. Він з усмішкою та оптимізмом іде по життю, улюблена справа допомагає йому долати випробування і труднощі.
Натхнення йому, нових ідей і визнання його непересічного таланту!
Мирослава ЦЮП’ЯХ
