«Шачани, якщо мають бажання покупатися, залежно від обставин обирають чистоту Світязя, тишу Соминця і Карасинця або ж близькість до Великого Чорного і Люцимера. Я найчастіше обираю Люцимер. Не лише за те, що водойма розташована за кількасот метрів від мого будинку, а й за величне водне плесо (Люцимер – третє за величиною озеро в Шацькому національному природному парку після Світязя і Пулемецького); за відсутність у воді ям і безпечний відпочинок для дітей…», – такими словами рік тому починався мій матеріал у районній газеті, в якому я освідчувалася в любові «своєму» озеру. Залиті сонцем галявини з квітами маргаритками, поодинокі дерева, що в спеку дарували прохолоду; високі озерні береги. За теперішньою територією Шацького КП «Будинкоуправління» був ошатний парк, якому не вистачало всього-на-всього кількох лавочок та урн для сміття. Природний вигляд прибережної смуги озера Люцимер цілком влаштовував і мешканців найближчих житлових кварталів, і приїжджих відпочивальників. Декілька років тому члени громадської організації «Добровільне об’єднання» вирішили облагородити це місце відпочинку. Гарна ідея, нічого не скажеш. «… Відкриту прибережну місцевість встелили піском, встановили лавочки, переодягальні, металеві урни для сміття і навіть туалети; викопали канали, через які спорудили місточки. Настільки благоустроєною люцимерська зона відпочинку не була ніколи. Прикро одне: все, що не було забетоноване, в тому числі і туалети, з пляжу вкрали. Решта у викривленому, погнутому і напівзруйнованому вигляді ще животіє», – так було торік. На сьогодні більш-менш придатною для відпочинку залишилася тільки територія пляжу – вздовж дороги Шацьк-Вілиця. Місцевість, що примикає до парку і останніх житлових будинків вулиці Шевченка, перетворилася на непрохідні хащі: густі зарослі кущів і бур’янів – заввишки з людину, непокошені береги ровів, відсутність доступу до озера. А ще – вужі під ногами, на яких щоразу ризикуєш наступити, і, зрештою, компанії п’яниць і наркоманів, що розкошують у цих нетрях…
З відкриттям сезону купання я зі своїми дітьми оминаю цю, можна сказати, мертву і непридатну для відпочинку територію. А як бути тим людям, обійстя яких примикає до озера? Влітку вони брали з нього воду для поливу городів, купалися, засмагали, водили до мальовничого берега своїх гостей, смажили шашлики. Озеро було частинкою їхнього життя. Тепер бідкаються, що двометрова стіна буйного памолоддя перекрила їм доступ до Люцимера, що на пляжі не можна лишити без нагляду дітей, бо кругом глибокі рови (якось там мало не втопився малюк), а одну з канав проектанти взагалі з’єднали зі ставком на людському городі, після чого його регулярно затоплювало. І найгірше: що неможливо знайти відповідальних за цю кричущу безгосподарність.
Петро Сидорук, голова громадської організації «Добровільне об’єднання», свого часу працював разом з хлопцями-ентузіастами над реалізацією проекту перетворення прибережної смуги озера на гарний рекреаційний пункт.
– До роботи були залучені як члени нашої організації, так і працівники Шацького національного природного парку, спонсори і волонтери. Всі разом зробили немало: вирізали старі дерева, вирубали чагарники, спалили старе гілля, в парку встановили лавочки й урни, на пляжі – ще й переодягальні. До речі, канави ми прокопали для того, щоб отримати пісок для пляжу. Маємо всі документи про використання коштів, а також підтвердження того, що профінансований Євросоюзом проект на сьогодні успішно завершено. Такого пункту, як догляд за благоустроєною територією прибережної смуги озера, в проекті не було. Це, швидше за все, є обов’язком селищної ради і комунального підприємства, – розповів про хід проекту Петро Сидорук.
Телефоную в селищну раду. Зі слів Миколи Боярчука, в.о. Шацького селищного голови, територія поблизу озера дійсно має впорядковуватися за кошти селищної ради:
– Про цю проблему знаю. Оптимальним варіантом було б покропити хащі спеціальним хімічним розчином, але близькість до озера робить цей варіант неможливим. З чагарниками потрібно боротися постійно, відповідно вкладаючи кошти в сокири, бензопили, пальне, заробітну плату робітникам. На даний час у бюджеті селищної ради гроші на це не закладені. Думаю, найближчим часом ми з групою депутатів селищної ради оглянемо цю територію, аби спланувати свої подальші дії, а в майбутньому передбачити кошти на її впорядкування.
Утім, як виявилося, це ще далеко не всі наслідки дії європейського проекту. 11 липня на сесії Волинської обласної ради директор санаторію «Лісова пісня», депутат облради Віктор Карпук (до речі, живе в Шацьку по вулиці Шевченка) звернувся до прокурора області з проханням з’ясувати, де подівся чорнозем з-під озера (коли копалися рови, верхній родючий шар ґрунту знімався) і куди реалізували деревину… «Зрештою, чому не облаштували ту територію? Зробити треба парк, а не невідь-що!», – обурення Віктора Наумовича цілком зрозуміле, адже він бачив, яким берег Люцимера був до проекту і яким став після його реалізації.
Готуючи матеріал до друку, я спілкувалася з багатьма компетентними посадовцями району. Було озвучено немало варіантів вирішення проблеми: хай мешканці будинків, розташованих біля озера, зберуть гроші і самотужки облагородять територію; хай члени «Добровільного об’єднання» реалізують новий проект облаштування пляжу; хай, нарешті, почне виконувати свої прямі обов’язки селищна рада. Деякі проявляли ініціативу і обіцяли найближчим часом за власний кошт впорядкувати територію. А поки що чагарники все ближче підступають до обійсть, люди роблять відчайдушні спроби боротися з ними самотужки. Проте віз, як кажуть, і досі там.
…І все-таки я люблю Люцимер. Особливо за вкриту сивиною віків легендарну історію, коли володарем озера і поселення біля нього був скупий і лукавий Лицемір (звідси й назва водойми); коли стояло на його березі літописне місто Рай – резиденція волинського князя Володимира Васильковича; коли насипався на березі пагорб для будівництва чи то палацу, чи то військового укріплення (він зберігся і донині). Проте вже сумніваюся: цивілізація – це благо чи зло?..
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
