На вишитих виробах Лариси Куран з смт Шацьк палахкотять яскраві кольори квіткових орнаментів.
– Саме такі властиві нашому озерному Шацькому краю. З років студентства я полюбила ще й візерунки, притаманні Львівщині, – з геометричними мотивами. Одними я прикрашаю подушечки, наволочки, доріжки, серветки, інші накладаю на сорочки й рушники. Ту красу, що мене оточує, особливо в пору буяння природи, я завжди переношу в уяві на полотно, бо, зізнаюсь, вишити можу все. Шкода, що в добі – лише 24 години, а в мене – всього дві руки!
В творчому доробку вишивальниці – не лише традиційні вироби. Хрещатим переплетінням ниток вкриті подушечки для голок, м’які іграшки на ялинку, картини. Оздоблює пані Лариса і одяг з власного гардеробу. Якою багатою на вигляд стала простенька біла майка, коли на ній з’явилося кілька червоно-чорних вишитих квіточок! А скільки гарних відгуків почула про вишитий фартушок – доповнення до сценічного костюма в національному дусі – адже Лариса Куран – учасниця народного ансамблю «Молодички» Шацького міського Будинку культури.
Каже, що любов’ю до вишивання пройнялася ще в дитинстві.
– Моя мама все життя вишивала і собі, і людям. Коли я навчалася в 4 класі, то свої перші досконалі хрестики лишила саме на маминому рушнику. Цей виріб, до речі, зараз у Німеччині.
Лариса відтоді почала не просто вишивати, а фанатично, з ранку до ночі, захоплено творити на полотні справжні шедеври. Дуже скоро вона досягла такого високого рівня майстерності, що їй заздрили більш досвідчені вишивальниці, а роботами захоплювалися зовсім випадкові люди.
– Довелося якось на ринку у Львові підбирати нитки для чергової вишиванки, бо улюблене заняття не полишала майже ніколи – навіть на парах в інституті! Так от на ринку мимохіть зупинилася біля жіночки, що торгувала готовими вишитими виробами. З лицевої сторони вони – з гарним візерунком, а зі зворотної – з неохайною нитковою плутаниною. Я зробила вишивальниці зауваження, показавши їй власну роботу, на якій з обох боків чітко видно орнамент. Молодий чоловік, який весь час за нами спостерігав, підійшов до мене і попросив вишити хустинку з таким же візерунком. Здивувалася спершу такій пропозиції, але погодилася. Незабаром надіслала готовий виріб замовнику, натомість отримавши від нього, як вдячність за роботу, кольорові нитки. Ними, сплетеними в косу завтовшки з руку, вишиваю й досі!
А вишито за ці роки немало (самих лише рушників – понад 40), бо коли є натхнення творити, то, скажімо, рушник з орнаментом середньої складності Лариса Куран вишиває за тиждень. Має й улюблені роботи, в які вклала всю душу, як от картина з ніжними соняхами. Музей Шацького лісового коледжу вже багато років прикрашають портрет Івана Франка та вислів Лесі Українки про досвітні вогні – вишиті й подаровані навчальному закладу майстринею.
Нинішнє захоплення пані Лариси – дитячі сорочечки. Вишиває не для доньки, бо та вже доросла, і не під замовлення, бо боїться не вгодити замовнику. Вишиває для дітей своїх подруг, родичів і просто знайомих.
– Коли дитині на день народження дарую не щось банальне, придбане на ринку, а вишиванку, то щасливий вираз її обличчя завжди свідчить про одне – з подарунком я вгадала. Самі ж бачите, якими модними у нас в Шацьку стали вишиванки – радують око на всіх диятчих святах.
Дитячі і жіночі сорочки Лариса Куран шиє з тканини сама. Нині опановує техніку пошиття чоловічої – вона дещо складніша. Коли готує подарунок для дівчинки, то інколи працює над цілим комплектом – вишитою блузочкою і червоною спідничкою. Перед початком делікатної роботи ретельно підбирає нитки – вони мають бути якісними. А щодо кольорів, то на сорочках найбільше любить чорно-червоні орнаменти.
Пані Лариса навчила вишивати і свою доньку Катерину. Коли та навчалася в школі (нині вона студентка), то вишила карту Волинської області – вона досі висить в кабінеті директора Шацької школи.
Вишиванка є свого роду дзеркалом душі майстрині. Вишиваючи, вона відволікається від буденності, забуває про негаразди і радіє життю. Ту красу, якою під час творчого процесу наповнюється її серце, вона дарує людям. І в такі хвилини відчуває себе найщасливішою!
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
