Покоління, загартоване війнами, важкою працею і непростими умовами виживання в мирний час, багатшає довгожителями. 7 лютого 90-літній ювілей відзначив житель смт Шацьк Григорій Аврамович Жипа. Роки його дитинства пройшли у селищі, яке на той час було під Польщею. Сім’я жила бідно, тому малий Григорій не мав можливості навчатися. Натомість у зовсім юному віці пізнав, що таке важка праця, бо батьки вимушені були віддати його в найми. З приходом у Шацьк радянської влади хлопчик таки здобув освіту – за два роки закінчив екстерном 4 класи початкової школи.
Однією з найтрагічніших сторінок життя стала Друга світова війна, яка принесла в селище страх, смерть і розруху. Фашисти забирали в селян продукти харчування, худобу; відправляли молодь на примусові роботи в Німеччину; розстрілювали тих, хто не хотів їм коритися. Григорію Аврамовичу вдалося уникнути гіркої долі остарбайтера, не прийшлося і воювати. Проте пережив не менш страшне – військову службу у сумнозвісних запасних полках російського міста Саратов, де життя було на межі зі смертю. Разом з іншими солдатами-західняками жили по 50-60 чоловік у землянці, спали на сухому листі, застеленому брезентом, харчувалися недоїдками, які знаходили на смітниках; потерпали від вошей. Багато тоді померло, не витримавши нелюдських умов. Григорій Жипа вижив, проте додому повернувся аж після семи років служби на Далекому Сході РФ.
У 50-х роках Шацьк відбудовувався і повертався до життя. Почав створюватися промисловий комбінат, куди Григорія Аврамовича взяли на роботу. Освіти не мав, проте вже на роботі в нього проявилися неабиякі конструкторські здібності. Саме за ескізами Григорія Жипи в промкомбінаті було виготовлено перший диван. Згодом його винаходом став станок з виготовлення пружин для матраців. Талановитого працівника поважали на підприємстві, в нього вчилися, з нього брали приклад. Сам Григорій Аврамович особливо пишався своєю посадою інженера-конструктора.
На заслужений відпочинок пішов у 1986 році, проте, будучи на пенсії, ще продовжував працювати у місцевій ветлікарні.
Дружини Марії Карпівни вже немає в живих, проте жива пам’ять про спільні, прожиті в любові і злагоді, роки. Пишається Григорій Аврамович своїми синами Василем та Олександром, тішиться внуками і правнуками.
– Мій батько – неймовірний трудоголік. Ще 5 років тому він сам заготовляв сіно для корови! Батько постійно в русі, праця для нього – це сенс і двигун життя. Скрізь у нього лад – у хаті, надворі, на городі. Завжди допомагаємо йому, проте й досі батько сварить на мене, коли я приношу в хату дрова чи роблю замість нього якусь іншу дрібну роботу. Батько – патріарх нашого роду, мудрий, добрий, врівноважений. Нам добре біля нього, та й люди з його оточення ніколи не скаржилися на батька – завжди умиротвореного, спокійного, неконфліктного, упевненого в собі, – з гордістю розповідає про поважного ювіляра син Василь.
Григорій Аврамович жив і живе за принципом: «Ніколи не роби зла ближньому». Це і є рецепт його довголіття. А ще радить своїм рідним не гарячкувати, не робити поспішних висновків, не нарікати і не впадати у відчай. «Я дві війни пережив, і ви переживете»,– заспокоює Григорій Жипа дітей і внуків, коли ті заводять мову про АТО на сході країни.
Вік бере своє – важко тепер дається довгожителю робота, яка ще декілька років тому приносила задоволення. Утім, своїм принципам ювіляр не зраджує – постійний рух, добре серце, чисті помисли, а ще любов і підтримка рідних додають життєвої енергії і сил. Хай же не підводить Григорія Аврамовича здоров’я, не міліє джерело наснаги, щоб через десятиліття у чудовій формі зустрів ще більш поважний ювілей – 100-річчя.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
