Головна Життя Рецепт довголіття від Григорія Жипи – «Ніколи не робити зла ближньому»

Рецепт довголіття від Григорія Жипи – «Ніколи не робити зла ближньому»

5553

Покоління, загартоване вій­нами, важкою працею і непрос­тими умовами виживання в ми­р­ний час, багатшає довгожи­телями. 7 лютого 90-літній юві­лей відзначив житель смт Ша­цьк Григорій Аврамович Жипа. Роки його дитинства пройшли у селищі, яке на той час було під Польщею. Сім’я жила бідно, тому малий Григорій не мав можли­вості навчатися. Натомість у зов­сім юному віці пізнав, що та­ке важка праця, бо батьки виму­шені були віддати його в найми. З приходом у Шацьк радянської влади хлопчик таки здобув осві­ту – за два роки закінчив екстер­ном 4 класи початкової школи.

Однією з найтрагічніших сто­рінок життя стала Друга світова війна, яка принесла в селище страх, смерть і розруху. Фашис­ти забирали в селян продукти харчування, худобу; відправ­ля­ли молодь на примусові роботи в Німеччину; розстрілювали тих, хто не хотів їм коритися. Гри­горію Аврамовичу вдалося уни­кнути гіркої долі остарбайтера, не прийшлося і воювати. Проте пережив не менш страшне – вій­ськову службу у сумнозвіс­них за­пасних полках російського міс­та Саратов, де життя було на межі зі смертю. Разом з іншими солдатами-західняками жили по 50-60 чоловік у землянці, спали на сухому листі, застеленому бре­зентом, харчувалися недоїд­ка­ми, які знаходили на смітни­ках; потерпали від вошей. Ба­гато то­ді померло, не витри­мав­ши не­люд­ських умов. Григорій Жипа вижив, проте додому по­вер­нув­ся аж після семи років служби на Далекому Сході РФ.

У 50-х роках Шацьк відбу­довувався і повертався до жит­тя. Почав створюватися про­мис­ловий комбінат, куди Гри­го­рія Аврамовича взяли на робо­ту. Освіти не мав, проте вже на роботі в нього проявилися неа­биякі конструкторські здібності. Саме за ескізами Григорія Жипи в промкомбінаті було виготов­лено перший диван. Згодом його винаходом став станок з виго­товлення пружин для матраців. Талановитого працівника пова­жали на підприємстві, в нього вчилися, з нього брали приклад. Сам Григорій Аврамович особ­ливо пишався своєю посадою інженера-конструктора.

На заслужений відпочинок пішов у 1986 році, проте, будучи на пенсії, ще продовжував пра­цювати у місцевій ветлікарні.

Дружини Марії Карпівни вже немає в живих, проте жива па­м’ять про спільні, прожиті в лю­бові і злагоді, роки. Пишається Григорій Аврамович своїми си­на­ми Василем та Олександром, тішиться внуками і правнуками.

– Мій батько – неймовірний трудоголік. Ще 5 років тому він сам заготовляв сіно для ко­ро­ви! Батько постійно в русі, пра­ця для нього – це сенс і двигун життя. Скрізь у нього лад – у хаті, надворі, на городі. Завжди допомагаємо йому, проте й досі батько сварить на мене, коли я приношу в хату дрова чи роб­лю замість нього якусь іншу дріб­ну роботу. Батько – патрі­арх нашого роду, мудрий, до­брий, врівноважений. Нам добре біля нього, та й люди з його оточення ніколи не скаржилися на батька – завжди умиротво­реного, спокійного, неконф­ліктного, упевненого в собі, – з гор­дістю розповідає про по­важ­ного ювіляра син Василь.

Григорій Аврамович жив і жи­ве за принципом: «Ніколи не роби зла ближньому». Це і є рецепт його довголіття. А ще ра­дить своїм рідним не гаряч­ку­вати, не робити поспішних вис­новків, не нарікати і не впадати у відчай. «Я дві війни пережив, і ви переживете»,– заспокоює Григорій Жипа дітей і внуків, коли ті заводять мову про АТО на сході країни.

Вік бере своє – важко тепер дається довгожителю робота, яка ще декілька років тому при­носила задоволення. Утім, своїм принципам ювіляр не зрад­жує – постійний рух, добре серце, чисті помисли, а ще лю­бов і під­тримка рідних додають жит­тє­вої енергії і сил. Хай же не під­водить Григорія Аврамо­вича здоров’я, не міліє джерело нас­наги, щоб через десятиліття у чудовій формі зустрів ще більш поважний ювілей – 100-річчя.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.