Валерій Савчук: “Одного разу постукав у двері медицини і залишився там назавжди”

Розповідаючи про своє дитинство та юність, лікар вищої ка­те­го­рії Савчук Валерій Євгенович, який от уже 31 рік працює лікарем-те­рапевтом Шацької районної лікарні, підкреслює, що немає нічого ми­лішого його серцю, аніж мала батьківщина, село, в якому наро­див­ся, де зіп’явся на ноги та вперше переступив поріг школи.

Йому 13 червня виповнилося поважних 60 років, але з радістю, із трепетом у душі, як колись у молодості, щоразу навідується до­дому, їздить туди, де вперше замріявся про майбутню професію. Ро­дом він зі справжньої молдовської глибинки – села Варзарешти Нис­порянського району. У селі Лозово, куди родина переїхала після переведення батька на бухгалтерську роботу, закінчив 8 кла­сів, згодом вступив на навчання, як і мріяв його батько, у … фінансово-економічний технікум м. Бендери. Здобувши освіту бух­галтера, до призову в лави Радянської Армії кілька місяців працював за спеціальністю у рад­госп­вин­заводі. З 1972 по 1974 рік служив у танковому полку (м. Чернівці), що дало можливість обрати для подальшого нав­чання будь-який вищий навчальний заклад. І він, вирішивши кар­ди­на­льно поміняти сферу майбутньої діяльності, обрав, як у мами, фах лікаря. Рік навчався на підготовчому відділенні Чер­нівецького медичного інституту, а згодом, склавши ус­пішно вступні іспити, став його студентом.

В ті роки дуже важко було залишитися працювати в рід­ному краї, якщо не було серйозної підтримки або ж родичів в обкомі чи в ректораті. Скеровували в найдальші, найг­лу­хіші куточки України, розраховуючи, що хтось таки залиши­ться там, приживеться за тридев’ять земель від рідного по­рогу. Валерій Савчук на той час був уже не один: покохав шачанку Світлану Георгіївну, котра навчалася в тому ж інс­титуті на педіатра. Одружилися у 1979 році, тож на Во­линь після закінчення інституту у 1981 році поїхали сім’єю. Спершу проходили інтернатуру при Ковельській ЦРЛ, де уже на практиці чоловік опановував терапію. Через рік обоє приї­хали працювати в Шацьку лікарню, Валерій Євгенович – лікарем-терапевтом, а Світлана Георгіївна – педіатром. У 1982 році сім’я поповнилася донькою Вікторією, якій потрібен був особливий догляд та піклування, адже народилася шес­ти­місячною і вагою трохи більше кілограма. Тож Валерій Єв­генович розривався між сім’єю та лікарнею, нічними вик­ли­ками до хворих та чергуванням. У розмові згадує, що мало хто з тих лікарів, котрих направляли в Шацьк працювати, могли тут втриматися. Лікарня була стара, в ній умови роботи були не найкращими. Втримувалися лише справжні сподвижники, хто розумів цінність людського здоров’я, свято виконував місію лі­каря. Вдячний Валерій Євгенович долі за те, що доводилося пра­цювати з такими людьми, як Марфюк Троян Тодорович, Жда­нова Валентина Олександрівна. «Вони були лікарями, у яких дійсно можна було чогось повчитися, перейняти неоціненний досвід. Та й тепер радий, що маю таких хороших колег-терапевтів, як Тетяна Ма­тейчик, Алла Курчак», – говорить Валерій Савчук.

Конкретних і реальних справ подвоїлося, коли Валерія Євге­но­вича у 1985 році було обрано головою районної профспілки ме­дичних працівників, а майже з самого початку роботи в ра­йон­ній лікарні йому доручено на громадських засадах опікуватися здо­ров’ям ветеранів та інвалідів війни району, учасників бойових дій, виконувати функції лікаря-інфекціоніста. До кожного хворого чи людини, яка зверталася за допомогою, лікареві потрібно знайти під­хід, вислухати скарги, порадити заклад для лікування чи оздоровлення. А ще – налаштувати добрим словом хворого на оп­тимізм, тому в арсеналі лікаря – не тільки виписані рецепти ліків, засоби лікування травами, а й жартівливі слова, ціла добірка анекдотів, якими він «приправляє» своє спілкування з хворими. Каже, що без жартівливого слова нашому народу жити ну ніяк не можна. А ще своїм пацієнтам Валерій Савчук радить засто­со­ву­вати  лікування травами, більше займатися профілактикою хво­роб, бо ж не може людина все життя залежати від аптеки.

За всі свої роки роботи у районній лікарні та маючи чималий прак­тичний досвід, Валерій Євгенович ніколи не відмовлявся удос­коналювати свої знання, адже світова наука, як і медицина, ніколи не стоїть на місці. Чи не найбільше за усіх своїх колег – аж 22 рази був на курсах підвищення кваліфікації, пройшов курси гол­ковколювання, мануальної терапії, доводилося вчитися навіть у відомого українського лікаря, нині покійного Миколи Касьяна. Повсякчас переймається Валерій Євгенович здоров’ям своїх зем­ляків. Де тільки може, там і пропагує здоровий спосіб життя, хоча каже, що стан людського здоров’я залежить від багатьох чин­ників – нервового напруження, ставлення до свого здоров’я, еко­логії.

Завдяки бездоганному виконанню своїх службових обов’язків Ва­лерій Євгенович заслужив авторитет серед колег, за роки ро­боти має чимало відзнак районного та обласного рівнів, йому прис­воєно вищу категорію. А тепер, з нагоди Дня медика та осо­бис­того життєвого ювілею, Валерій Савчук чекає ще однієї на­городи – Грамоти Волинської ОДА. Але не цим найбільше пи­шається чо­ловік. Каже, що за роки своєї роботи найвищою на­городою для нього була проста вдячність людей, яких вилі­ковував, окриляло, коли бачив здоровими своїх колишніх пацієнтів. Не нажили з дру­жи­ною великих статків, а й досі живуть у батьківському будинку Світ­лани Георгіївни. Донька Вікторія уже доросла, та й стежину у житті успадкувала батьківську – нав­ча­лась 6 років на гінеколога у тому ж таки Чернівецькому наці­ональному медичному універ­си­теті, потім ще 2 роки інтернатури проходила у Львові. Спочатку батьки мріяли, аби вона працювала поруч – у тій же таки Шацькій ра­йон­ній лікарні. Проте рефор­мування медичної галузі, а разом з нею – і районної лікарні зруйнувало плани родини. Тож тепер Вікторія Валеріївна працює гінекологом у Луцькій обласній дитячій лікарні.

Людина спокійної вдачі, виважений і поміркований чоловік. Як і обіцяв кілька десятиліть тому рідним і ровесникам, Валерій Сав­чук лікує людей, дарує їм здоров’я. Як він про себе неодноразово любить говорити, одного разу постукав у двері медицини – і за­ли­шився там назавжди.

Ось таке воно, слово про лікаря Валерія Євгеновича Савчука, який втілив у життя свою юнацьку мрію. Даруйте здоров’я зем­лякам і надалі, шановний лікарю, бо вони щиро поважають вас і ві­рять вам.

Віта ШЕПЕЛЯ.