Приспущений стяг із чорною стрічкою, жалобна мелодія, на великому екрані – моторошні кадри з замореними голодом людьми… Пам’ять про найтрагічніші сторінки історії України шачани вшановували 22 листопада біля районного Будинку культури. З душевним трепетом сприймалися озвучені працівниками культури факти загибелі мільйонів українців від голодної смерті та докази масштабного злочину проти людяності, назва якого – геноцид. Не можна було без болю дивитися на екран, на якому мерехтіли фотосвідчення голодомору 1932-1933 років: експропріація в людей хліба і всіх запасів харчів, напівживі діти, опухлі дорослі, масові захоронення жертв голодомору.
Як би не було страшно знову і знову воскрешати пам’ять про трагедію, ми повинні це робити. Для того, як відзначив у своєму зверненні до присутніх голова Шацької районної ради Сергій Віннічук, щоб пам’ятати про помилки минулого і більше ніколи не повторювати їх у майбутньому. Вшановувати пам’ять загиблих – це єдине, що ми можемо зараз робити для них. А ще молитися. Отець Микола Вихор, благочинний Шацької округи, настоятель храму Різдва Богородиці смт Шацьк, відправив поминальну службу за жертвами голодоморів. Учасники мітингу вшанували загиблих хвилиною мовчання, а рівно о 16.00 год. запалили свічки – символи вічної пам’яті про трагедію українського народу.
…На вікні свіча догасала.
Мати дитинча колисала
Не в колисці, ні,
Не в колисці, але у труні.
Мертві по ровах, їх мільйони.
По німих церквах стогнуть дзвони.
Хто ж то Україні, Боже,
Нині допоможе?!
Слова жалобної пісні «Свіча» у виконанні Оксани Білозір – останнього акорду поминального заходу – відстукували в серці кожного ритм щемливого болю.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.