80 літ тому з усією жорстокістю і невблаганністю була реалізована чи не найбільша в історії людства акція геноциду – голодомор 1932-1933 років проти української нації.
Відомий український дисидент і політичний діяч Левко Лук’яненко писав: «Москва навмисно спланувала й здійснила Голодомор в Україні, щоб приборкати національно-визвольний рух, зменшити кількість українців та розбавити український етнос московітами і тим самим запобігти майбутній боротьбі українців за незалежність». Злочинній комуністичній владі реалізувати план частково вдалося, бо штучно організованим голодомором вона умертвила понад 10 мільйонів людей.
Дехто й досі думає, що голод спричинив неврожай, проте хліб того року вродив, запасів вистачило б на усю зиму. Голод був спричинений насильницькою колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людоненависницькою політикою, розкуркуленням, відвертим масовим терором проти селян України.
У 1933 році Сталін заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище селян і робітників поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися тільки вороги народу».
Ці слова були просякнуті брехнею, адже становище в Україні було катастрофічним. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Молотова, Кагановича і Постишева викачали з людей усе. Селяни були доведені до відчаю, їли коней, жаб, мишей, горобців, траву, кору дерев і навіть людей. В той же час купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян, караючи відчайдушних розстрілом і конфіскацією майна або позбавленням волі на термін не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна.
Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали просто на вулицях. Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося також найматися на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати в Росію. На кордоні стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.
Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти. Деяким східнякам все-таки вдавалося потрапити за кордон, на територію сучасної Західної України, де голоду не було. За шматок хліба вони погоджувалися виконувати будь-яку роботу. Так рятувалися від голодної смерті.
Зі слів Миколи Кучерепи, автора книги про голодомор «Волинь пам’ятає», в ті трагічні часи на Волині діяв комітет допомоги голодуючим. Але посилки, зібрані волинянами і відіслані на Схід, як правило, поверталися зі штампом: «Адресат убыл».
23 листопада Україна знову вшанує пам’ять жертв голодомору і політичних репресій акцією «Запали свічку». Долучіться і ви до всеукраїнського дня скорботи, помоліться за невинно убієнних братів і сестер українців. Засвітіть у вікні свічку як вічну пам’ять про чорні сторінки нашої історії.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
