«От кого, а Вас, Лідіє Яківно, ми на пенсію не відпустимо!» – такі слова на обласних нарадах Лідії Люшук (на фото ліворуч), старшому фельдшеру відділення екстреної медичної допомоги та медицини катастроф пункту Шацьк, щоразу доводиться чути від її колег-фельдшерів, керівництва. Цього тижня (7 жовтня) жінка відзначила свій ювілей. І як не кажіть, а 44 роки роботи на швидкій – це щось таки та значить! В цих роках – неоціненний досвід медика, тисячі врятованих життів.
У розмові жінка розмірковує: «Якщо в рік на мене одну припадає до півтори тисячі викликів, і якщо я на швидкій працюю уже 44 роки, то порахуйте, скільком людям довелося допомогти!». І не дивно, бо трудовий шлях розпочала у 19 років, одразу після закінчення Любомльського медичного училища. Спочатку була робота у ФАПі с. Затишшя, через кілька місяців перевели у Шацьку районну лікарню, в якій працювала медсестрою у дитячому та хірургічному відділеннях. А вже у 1969 році, коли створювався пункт швидкої допомоги, стала працювати фельдшером. Пригадує й те, в яких умовах доводилося працювати в ті роки, але на це ніколи ніхто не скаржився. Пережила й роки, коли була велика скрута з медикаментами, коли перш ніж виїхати на виклик, бігли до аптеки і брали там необхідні ліки для першої медичної допомоги. А про дороги годі було й говорити. До таких сіл, як Гупали, Сильне, Будники (обіймали села в радіусі 36 км), Пехи, а також вул. 8 Березня в Шацьку, доводилося добиратися і пішки, і підводою, якою по фельдшера виїжджали до дороги. Не раз застрягали вночі серед лісу, а коли знаходили трактора, щоб витягнути автомобіль із дорожньої багнюки, то й ранок наставав, а породіля, до якої їхали, уже в автомобілі народжувала… Екстриму в ті часи було – хоч відбавляй!
За останні роки, як розповідає фельдшер, змінився характер викликів, змінилося й ставлення людей до медиків. Тепер значно збільшилася кількість викликів до гіпертоніків, сердечників, онкохворих, та і діти стали частіше хворіти. А влітку, коли з’являється багато відпочивальників, бувало, за зміну навіть і не присяде, з одного виклику не встигає приїхати, як їде на інший. І кожна людина – зі своїми претензіями, зі своїми скаргами та характерами. Проте на таке за стільки років навчилася не зважати, бо знала, що хвилини, згаяні на непотрібні розмови, можуть обернутися для людини трагедією, а просто професійно надавала першу медичну допомогу.
Майже кожного жителя селища Лідія Яківна знає поіменно, і коли у телефоні чує прізвище та адресу хворого, уже знає, з якими проблемами звертається людина, які ліки їй необхідні. До неї за консультацією як до досвідченого фельдшера звертаються й 9 молодих її колег, котрі кілька років тому прийшли працювати у відділення швидкої допомоги. Тому й мобільний Лідія Яківна уже 5 років старається завжди носити при собі: «І корови з ним пасу, і на кухні порядкую з ним, і в городі. Навіть спати лягаю, то кладу телефон біля себе: а якщо раптом якийсь виклик важливий буде і хтось із моїх дівчат подзвонить проконсультуватися? Я ж перед керівництвом відповідальна за них. Та й передати досвід їм треба, я ж не вічно буду працювати…».
А скількох людей вона витягла з того світу, скільком допомогла! Дехто тільки й просить, аби до них на виклик Лідія Яківна приїхала, бо ж вона точно знає, чим можна допомогти хворому.
– Тепер уже немає таких проблем із транспортом, із дорогами та медикаментами, як було раніше, – розповідає старший фельдшер. – Маємо медичну сумку з усіма необхідними медикаментами для надання безкоштовної першої медичної допомоги, яку подарував нам народний депутат Степан Івахів і яка коштує 5 тисяч гривень. Маємо і кардіографи, і апарати штучного дихання, дефібрилятори. Можемо до людини приїхати, зробити кардіограму, визначити рівень цукру в крові. Автомобілі також обладнані усім необхідним, у тому числі і для екстрених викликів, а якщо потрібно – навіть крапельниці можемо поставити по дорозі в лікарню.
Запитую у жінки, а коли ж на заслужений відпочинок збирається, не весь же вік на роботі прожити?
– Чесно кажучи, навіть не уявляю, що сяду і буду сидіти вдома. До відпочинку я ще не готова. Та й дівчата мої не хочуть мене відпускати.
А поки що, відсвяткувавши 65-річний ювілей та подякувавши за щирі вітання колегам, керівництву лікарні, знову одягає незмінну форму з гардеробу фельдшерів швидкої допомоги та заступає на свою зміну, бо ж її приїзду чекають ті, кому у скрутну хвилину потрібно надати першу медичну допомогу.
Віта ШЕПЕЛЯ.
