Багато сказано і написано про реформу децентралізації в Україні, намальовано райдужні перспективи, проведено паралелі з передовими європейськими країнами. У Волинській області сьогодні утворені і діють 5 об’єднаних громад. На карті реформованих органів місцевого самоврядування дуже скоро з’явиться ще один – Шацька селищна об’єднана територіальна громада, в яку ввійшли Шацька селищна, Прип’ятська та Самійличівська сільські ради, тобто 11 населених пунктів. Її історія почне свій відлік з 27 березня – дня проведення виборів.
Решта, тобто 6 сільських рад району, не поспішають об’єднуватися. Чи не вірять, що передача на місця повноважень та ресурсів стане запорукою перспективного розвитку громад, чи бояться, що реформа стане соціальним експериментом, від якого бідні громади ще більше зубожіють. Аби максимально донести до сільських голів інформацію про реформу в дії, Шацька районна рада в особах Сергія Карпука, голови районної ради, та Ольги Сахарук, керуючої справами районної ради, організувала для керівників органів місцевого самоврядування Шацького району зустріч із головами об’єднаних громад Володимир-Волинського району.
Район Волині над річкою Лугою є одним із найпрогресивніших. Устилузька міська та Зимнівська об’єднані громади вже пройшли найважчі етапи свого становлення. Їм нелегко, бо законодавство, як завжди, шкутильгає, реалізовані етапи реформи боляче б’ють по людях, коштів не вистачає, обіцяне державою не виконується в повній мірі. Керівник однієї громади бачить багато мінусів у реформі децентралізації, інший голова – оптиміст, і на сьогодні ділиться успішним досвідом господарювання на рівні Волині і всієї України.
Віктор Поліщук, голова Устилузької міської об’єднаної територіальної громади:
– В новоутворену громаду ввійшло 7 сільських і 1 міська рада (26 населених пунктів), на її території проживає 7 625 громадян. До 1957 року на Волині існував Устилузький район, тому об’єднана громада фактично відновила історичну справедливість. У перший час після виборів я пережив велике розчарування, оскільки в Устилузьку об’єднану громаду ввійшли не перспективні населені пункти з розвиненою інфраструктурою та промисловістю, а дотаційні – без доріг, без комфортних для людей маршрутів, без перевізника. Починали працювати буквально без нормативно-правової бази, рішення то приймали, то відміняли, право підпису і єдину печатку мав один лише голова. Люди збунтувалися, бо за довідкою потрібно було їхати 25 км по бездоріжжю до Устилугу. Тільки в січні цього року ми змогли зареєструвати виконавчий комітет, розробити печатки – таким чином зняли напругу серед жителів віддалених сіл у питанні видачі довідок. Непросто і з фінансами. Новоствореним громадам спочатку обіцяли на розвиток інфраструктури 4,5 млрд. грн., потім 1 млрд. грн. – він мав бути поділений між адміністративними одиницями пропорційно до кількості населення і площі. І знову зміни – при розподілі коштів не враховувалися міські жителі, а тільки сільські. У нашій же громаді третина населення – жителі міста. А на ці фінанси я покладав великі надії, бо обіцяв людям поремонтувати дороги, відновити маршрути, створити муніципальну поліцію. Маємо й іншу проблему – написали три проекти по енергозбереженню, передбачили кошти на співфінансування. Утім, на рівні області все зависло, а без коштів проекти мертві. Також відповідно до розпорядження губернатора ми написали три проекти по наших занедбаних дорогах, співфінансування обіцяли спершу таке: 85% – область, 15% – громада, тепер обласні посадовці змінили правила гри і доля стала рівною: по 50% з кожного бюджету.
Маємо 8,5 млн. грн. освітньої субвенції, але нам цих коштів не вистачає. Держава не передбачила фінансів ні на харчування школярів, ні на підвезення до навчальних закладів. Вчителі обурюються, бо мають лише 1% доплати за престижність (тоді як у місті платять 10%). Виділяємо кошти тільки на зарплату педагогам, з січня місяця маємо по освітніх закладах непроплачені рахунки за газ та електроенергію.
Держава переклала на наші плечі і оптимізацію шкіл. Маємо в громаді закрити одну початкову школу, а два навчальні заклади І-ІІІ ст. перевести в І-ІІ ст. Одна опорна школа, з належним устаткуванням кабінетів, з професійним кадровим складом, діятиме лише в місті Устилуг.
За які надходження живе громада? У нас залишаються 60% податку з доходів фізичних осіб, 5% – від торгівлі підакцизними товарами – алкоголем, тютюном, нафтопродуктами, податки від нежитлової нерухомості, єдиний податок тощо. Маємо також освітню та медичну субвенції.
На даний час ми формуємо виконавчий комітет. Попередньо на сесії було затверджено 46 штатних одиниць, на сьогодні маємо лише 23, ще 7 незабаром складуть колектив новоствореного ЦНАПу. Всі колишні сільські голови виконують на місцях обов’язки старост. Решта працівників сільських рад, у тому числі землевпорядники, працюють у м. Устилуг – у виконавчому апараті міської ради. Так, дехто мусить долати до робочого місця 25 км, утім, зарплата в працівників стала вищою (ніхто не отримує менше, як 2 500 грн.).
В’ячеслав Католик, голова Зимнівської сільської об’єднаної територіальної громади:
– Ми працюємо, не маючи опори на чітко прописані правила, тобто законодавство. Проте отримали кермо у вирішенні власних проблем. Бо ж зрозуміло, якщо над проблемними питаннями працюють люди, які реально їх відчувають, то вони й зацікавлені в тому, щоб зробити все якнайкраще. В старій системі органи місцевого самоврядування завжди були на другорядних позиціях. На них покладали відповідальність, але не забезпечували інструментами. Тепер ми ні від кого не залежимо, маємо і великі повноваження, і немалі гроші. В об’єднану громаду ввійшли 4 сільські ради, зокрема 17 населених пунктів, кількість населення – 6 200 чоловік. Маємо на сьогодні 4 млн. грн. власних коштів, а до об’єднання бюджет складав 450 тис. грн. Створюємо ЦНАПи – з їх появою у Зимному мешканці перестали їздити у районний центр за необхідними послугами. Для зручності людей створили ще три підрозділи ЦНАПу у селах Льотниче, Бубнів і Селець. У них працюють досвідчені адміністратори – колишні працівники сільських рад. Кошти тепер вдається розподіляти значно раціональніше, як раніше. Наприклад, їх вистачає не тільки на утримання шкіл, а й на їхній капітальний розвиток, також реально стало вирішити питання про облаштування у Зимному лікарської амбулаторії.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
