Головна Освіта Злетілися до рідної школи випускники 1978 року

Злетілися до рідної школи випускники 1978 року

4601

10 серпня 2013 року на зустріч з однокласниками, випускниками 1978 року, в Шацьку ЗОШ І-ІІІ ст. були запрошені колишні викладачі і директор школи Костянтин Петрович Чесноков, перша вчителька Антоніна Павлівна Семенюк, викладач фізкультури Василь Маркович Семенюк, вчитель російської мови і літератури Ніна Яківна Горун, класний керівник випускного класу, вчитель української мови і літератури Віктор Костянтинович Похвальний.

Дуже шкода, що в зв’язку з серйозною хворобою класний керівник другого випускного класу не зміг приїхати на зустріч, але нехай знає, що ми його пам’ятаємо і любимо. Шановний Олександре Михайловичу, якнайшвидше одужуйте, і ми ще не раз зустрінемося у благодатних стінах рідної школи!

Вчителі – це ті люди, які вклали в нас усіх себе, в наші голови – безцінні знання, в душі – людяність і порядність. Звітуємо, що сьогодні ми стали такими, якими ви хотіли нас бачити: розумними, здоровими і успішними! Я тішуся тим, що живуть на світі вчителі-наставники, які засівають дитячі душі духовними зернами, любов’ю, ніжністю, теплом, а згодом збирають щедрий урожай. Велике вам людське спасибі за виховання, науку і батьківську турботу.

Низький вам уклін…

Особливо хочемо подякувати Віктору Похвальному, людині тихій, скромній, щирої душі, обдарованій, безмежно відданій своїй справі, справжньому професіоналу і вчителю з великої букви. Коли наш викладач, незважаючи на поважний вік і стан здоров’я, прийшов на зустріч у вишиванці, коли з його уст полилися українські пісні і зазвучали вірші кращих поетів України, ми всі були вражені. Оце і є показник духу українства, незламності, віри, твердої впевненості! Побачивши цю людину, мені захотілося по-військовому скомандувати: «Панове офіцери! Встати! Струнко!»

Ви на це заслуговуєте, шановний наш Вікторе Костянтиновичу.

На згадку про нашу зустріч прийміть декілька віршованих рядків. 

Давно забув, як сперечатись,

Немає сили говорить,

Та має право він пишатись

А значить, варто було жить!

Живіть, наш вчителю,

                         втішайтесь,

Хай літ зозуля накує.

А ви вкраїнською спілкуйтесь

З тими, хто нас не визнає.

Бо яничарів є багато,

Продажних бісових синів.

Для нас Ви, вчителю, як свято.

Щасливий той, хто Вас зустрів,

Живіть для нас ще довго-довго

На радість близьким і чужим.

Щоб слово рідне не замовкло,

Бо згине з словом честь і гімн.

Сьогодні маєм чим пишатись,

Здобуткам тішитись земним,

Але до Вас не дорівнятись.

Тож пишаймось вчителем своїм.

Про Вас ми правнукам розкажем,

Як треба все своє любить,

На ноти вірш про Вас ще ляже

І пісня край наш облетить.

Низький уклін прийміть від

                                  класів,

Від Ваших учнів всіх років.

Віддати шану Вам на часі

Обняти справжніх вчителів,

Поки живі – ми поспішаєм,

Де мудрий вчитель й простота.

Сьогодні в славі вас купаєм

У золоті Ваші літа!

Пройшло рівно 35 років після закінчення Шацької середньої школи. На зустрічі я вперше через багато літ побочився зі своїми ровесниками, чиї долі давно склалися, діти повиростали, у більшості з’явилися на світ онуки, а голови добряче посивіли.

Здається, недавно ми в школі роздавали один одному вітальні новорічні листівки, писали записки, на екзамени готували шпаргалки. Тому в незабутній день зустрічі ми згадували, згадували, згадували…

Багато чого почув від однокласників втішного, про їхні злети і досягнення. Згодом мені до рук потрапив список однокласників, які відійшли у вічність. Я був вражений, що з нашого 10-А немає вже трьох чоловік, а з 10-Б аж десятьох.

На згадку про зустріч і в пам’ять  про тих, кого немає з нами, я присвятив вірш-згадку, вірш-реквієм, який написав під враженням і від щирого серця.

Роки біжать, а час злітає,

Така коротка земна мить.

Хто відав, що й кого чекає?

Одне ми знали – треба жить!

З-за парт злетіли юні, сильні.

Здавалось, світ під ноги ліг.

Мов квіти лагідні, привітні,

Буяв в серцях весняний цвіт.

На крила дружно піднялися,

Злетіли в сонячну блакить,

У невідомість понеслися,

Туди, де щастя в лаврах спить.

До зустрічі, дорогі однокласники й учителі!

Василь ЗАБРОДОЦЬКИЙ.