В Україні відновлено строкову військову службу. Чоловіки з відмінним здоров’ям віком від 20 до 27 років, які не мають права на відстрочку, призиваються до лав Збройних сил України на термін від 12 до 18 місяців. Шацький район також дає Україні військових, які в будь-який момент можуть стати на захист її цілісності і незалежності. Назарій Шопук зі Світязя – військовий строкової служби, який навесні цього року був звільнений у запас.
Пішов в армію свідомо, не ухиляючись від служби, не приписуючи собі хвороб і не роблячи спроб «порішати» питання з допомогою хабара. 4 місяці перебував у військовому навчальному центрі «Десна». Не приховує, що було важко – харчування, умови проживання в «Десні», м’яко кажучи, не найкращі. Утім, опанування знань військової науки стало для Назара справжньою школою мужності і гартування сили духу.
– Навчали нас за програмою мобілізованих, тобто тривала реальна підготовка до бойових дій, – розповідає світязянин.
Навантаження було величезне. Підйом – о 4-5 годині ранку. Розпочинався ранок з зарядки і 3-кілометрового бігу. Далі – виїзди на полігон, відпрацьовування воєнних ситуацій, в руках – зброя, на полігоні – військова техніка, в повітрі – звуки (імітація) вибухів і пострілів. О 19 годині солдати буквально падали з ніг. Відпочинок мали в суботу після обіду, коли можна було сходити в баню, подивитися кінофільми, та в неділю з 15.00 до 18.00 – поспати в так звану тиху годину.
Строковику держава видає одну військову форму раз у півроку. Берці в Назара були власні – британської армії, якісні, їх подарував йому друг. Змінну форму строковики мусили купувати за власні кошти, так само, як і білизну, шкарпетки тощо. 154 гривень заробітної плати, яку щомісяця видавали солдатам, вистачало лише на дрібниці, тому хлопці надіялися тільки на допомогу з дому.
Після «Десни» Назара Шопука відправили у військову частину міста Самбір Львівської області (інженерні війська). Там служити було набагато легше. Назар у Самборі знайшов гарних друзів, виручали одне одного, підтримували. Півтора року служби пролетіли швидко. Коли прийшов час демобілізації, хлопцям було дуже важко розлучатися. Хоч кожен і роз’їхався по домівках, та й досі не перестають спілкуватися по телефону, в соцмережах, планувати зустрічі і спільний відпочинок.
– Мама і всі мої друзі кажуть, що армія мене дуже змінила – в кращу сторону. Я й сам відчуваю, що подорослішав. Я став серйознішим, більш відповідальним, почав ще більше цінувати свою сім’ю, приймати виважені рішення, – каже Назар.
А ще чітко усвідомив, що він і його нові друзі стануть на захист України, як тільки в цьому виникне потреба.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
