Житель с. Підманове Віталій Васильович Величко після двомісячного перебування в зоні АТО приїхав на декілька днів додому. Мешкає сам, тому тільки в цю пору викопав картоплю (дякувати Богу, осінь цьогоріч тепла, урожай не змерз), владнав інші господарські питання. А відтак знову почав збиратися в далеку дорогу. На схід, де триває війна, до побратимів-кіборгів, що силою надлюдських зусиль утримують Донецький аеропорт.
Він, 58-річний боєць Окремого Батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» на псевдо Джон, пройшовши жорсткий відбір і вишкіл у навчальному військовому центрі «Десна», потрапив у список тих, хто найкраще опанував мистецтво ведення бойових дій в умовах АТО.
– Так, серед тих, кого забракували, були значно молодші за мене. Одні за станом здоров’я не підійшли, інші не виконали нормативи чи мали завеликий живіт. Я ж у повному обмундируванні, бронежилеті, з автоматом без особливих труднощів долав 30-кілометрові відстані, вкладаючись у час, – згадує Віталій Васильович.
Далі – ще один період посиленої підготовки під Донецьком. І, нарешті, передова – нездоланна висота для сепаратистів, якою став аеропорт з його кіборгами. Зразу, зі слів солдата, було туго зі зброєю. Але буквально через місяць він уже мав автомат, гранати. Є потреба лише у приладах нічного бачення, тепловізорах. Волонтери, які доїжджають до бійців з Дніпропетровська, Харкова, Львова, забезпечили теплим одягом, комфортним взуттям. Поки наш земляк дібрав собі теплі, легкі і зручні берці, намучився з тими, які видали в Луцьку: по 5 кг кожний, халява – до колін. У такому взутті заледве міг ногами ворушити. Має Віталій Величко легкого 8-кілограмового бронежилета з захистом для шиї і плечей. Його, до речі, взяв із собою, коли їхав у відпустку, щоб, бува, не пропав. Каска для захисту голови – вже четверта. Три попередніх, які забував пристебнути, були збиті осколками чи вибуховою хвилею.
В аеропорту все навкруги розбомблене, злітна смуга знищена, танки буквально плавляться під шквалом вогню. Життя військових тримається там на волосині.
– Не наступаємо, тільки утримуємо позиції – така команда. Сепари б’ють по нас з різного виду зброї, постійно орудують снайпери, що інколи навіть голову не можна підняти. А ми – їм у відповідь. Я хоч з математикою не дуже дружив у школі, проте швидко навчився робити на карті розрахунки, пристрілювати пушку і бити точно, на будь-яку відстань, у бік ворога. Яка тільки є зброя, я всю опанував, умію водити танк, – ділиться воєнним досвідом солдат.
Кожні 2-3 дні в аеропорту відбувається ротація військових. Виснажені бійці отримують можливість виспатися, поїсти гарячих страв, поранені – підлікуватися. Наш солдат, до речі, завжди при собі має дороговартісну аптечку американського походження з унікальними ліками і кровоспинними засобами. Не одному така аптечка врятувала життя. В її склад входять дуже зручні в використанні джгути, які при мінімальних зусиллях (не треба затискати джгут зубами, просто накинути на руку і прокрутити) спиняють кров; порошок, який (не дай Бог його вдихнути) буквально на очах затягує рану від кулі; препарат, що відновлює дихання. В аеропорту завжди знаходяться журналісти – не лише українські, а й польські, німецькі, американські. Нічого та братія не боїться. За розповідями нашого солдата, мають такі надсучасні камери, відзнята інформація з яких відразу потрапляє на безпечний ресурс, де надійно зберігається. Самі ж камери часто б’ються, стаючи мішенню для бойовиків. Добиратися до аеропорту військовим, медикам чи журналістам є досить небезпечним заняттям. Допомагають більш-менш безпечно здолати відстань спеціальні автомобілі, котрі самі солдати перетворюють з легкових на броньовані військові.
Таких бійців, як Віталій Величко, сепаратисти і бойовики особливо бояться. Недаремно прозвали їх кіборгами і, за різними чутками, готові давати за голову кожного по 10 тисяч доларів. Вони ніколи не здадуться, готові стояти до переможного кінця і, як буде наказ, рішуче йти в наступ. Так, сили нерівні і перевага на боці ворога, проте, зі слів Віталія Васильовича, хтось таки має його спинити, інакше дійде аж до Шацька.
– З нами Бог, за нас моляться українці, ми самі молимося. На передовій у Вищу силу увірували всі, – солдат Джон дістає з кишені, що біля самого серця, і показує маленькі молитовники, заламіновані аркушики зі словами «Отче наш», іконки. На шиї – хрестики. Все це подарували волонтери.
Що б не говорили панікери і диванні стратеги, а міць українського війська росте. На початку війни «Правий сектор» мав 3 добровольчі батальйони, а зараз їх уже 14. Випадкових людей там немає. Віталій Величко пліч-о-пліч воював із нині покійним Сєвєром – безстрашним юним героєм-кіборгом. А скільки на передовій дівчат! Ледь спроможні зброю підняти, а воюють не гірше за чоловіків. Солдат упевнений: таку країну не здолати.
Вірить, що повернеться додому з перемогою, яку згодом потрібно буде здобувати і в тилу. Недаремно, зі слів бійця Віталія, влада країни так боїться командирів і солдатів добровольчих батальйонів. Хто-хто, а вони не збираються миритися зі свавіллям, беззаконням і корупцією. До слова, в Шацькому районі створюється партія «Правий сектор», ряди якої поповнив і Віталій Величко. Роботи в партійців непочатий край, проте перемога у війні з російським окупантом – понад усе. При нагоді закликають жителів району – справжніх патріотів – поповнювати ряди Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Записатися в ДУК можна за телефонами: 095-52-68-420, 098-92-60-904.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
