Головна Військо Дві сторони однієї медалі­

Дві сторони однієї медалі­

1695

Із початком війни на Сході, Україна побачила своїх Героїв – вірних синів і дочок, незламних і нескорених громадян, що ціною власного життя щоденно наближають перемогу. Готхольд Лессінг у свій час пи­сав, що герой – це людина, яка знає, що є блага, дорожчі за жит­тя; людина, яка присвятила своє життя служінню державі, себе одну – служінню багатьом. Відтепер ми все частіше зустрічає­мось із такими Героями у повсякденному житті, але не завжди усві­домлюємо їх величезний подвиг.

Особисто у мене вже давно створився образ захисника – це від­­важ­ний, скромний, спокійний, зважений, мудрий, добрий і чуйний чо­ловік, який має інакше світосприйняття, набагато більше за нас всіх вміє цінувати те, що має на даний момент, і безмежно любить свою родину і країну. Можна ще довго продовжувати ряд духовних якостей, та, думаю, слова тут зовсім нічого не варті у порівнянні із вчинками наших воїнів.

Та навіть сьогодні не всі усвідомили, що таке війна, більшість просто не уявляє, що десь там, за кілька сотень кілометрів, зовсім про­тилежне життя. Воно вимірюється частотою пострілів, хви­ли­нами, а інколи і секундами, жадібними ковтками прохолодної води і нестерпно довгим очікуванням телефонного дзвінка із рідної до­мівки.

Ми просто ще не навчились цінувати те, що маємо, не навчились ці­ну­вати мирне небо.

А тепер коротенько хотілося б розказати про дві зовсім про­ти­лежні історії, що трапились у громадському транспорті та свідком яких мені довелось бути. Так от, у п’ятницю їхала до Луцька. Десь біля Любомля у маршрутку зайшов молодий хлоп­чина, пред’явивши пос­від­чення учас­­ника АТО, поспі­шив зайняти місце у салоні. Проте водій, перейшовши на під­ви­щений тон, наказав молодикові повернутися і продемонструвати ще раз посвідчення, а то, мовляв, розвелось тут вас «таких учас­ників АТО». Знаєте, я вже давно не чула такої тиші у маршрутці, це навіть по­дивом не наз­веш. Здавалося, у всіх одночасно зникло дихання. І поки водій де­тально вивчав посвідчення, всі, затаму­вавши подих, чекали. Тоді навіть слів не знайшлося. Щоправда, водій гроші за проїзд не взяв, але не порахував за потрібне і виба­читись.

Повертаючись у неділю додому, спостерігала за зовсім іншою ситуацією. На автобусній станції у маршрутку зайшов молодий чо­ловік у військовій формі Збройних Сил України, із рюкзаком, і при­сів біля мене. Коли водій почав збирати гроші за проїзд, чоловік відразу подав водієві купюри. Та водій не поспішав, а спочатку розпитав, куди ж він їде і з якого часу перебуває на службі. Чоловік тихо і ск­ромно відповів, що він завтра тільки вирушає в зону АТО, а сьогодні його відпустили із полігону, аби побачив ще своїх рідних. Во­дій, побажавши щасливої дороги і легкої служби, не взяв ні копійки. Протягом усієї дороги чоловік важко дихав, постійно кашляв і ков­тав льодяники. Отакі вони, справжні Герої, котрі ціною власного здо­ров’я і життя виборюють нам із вами шматочок мир­ного неба.

У кожної медалі – дві сторони, і вибір завжди за нами. Тож давайте бу­демо добрішими і уважнішими один до одного, нав­чи­мося ці­ну­вати те, що маємо сьогодні. Адже доброта – це єдиний одяг, який ніколи не зношується!

Надія ПРИЙМУК.