Головна Життя У її руках застарілі клаптики шкіри перетворюються на шедеври

У її руках застарілі клаптики шкіри перетворюються на шедеври

902

Вишиті рушники, серветки, картини, зроблені зі шкіри та сухого матеріалу, шкатулка, оригінально оздоблена макаронами, ваза з яскравими паперовими квітами – все це прикрашає дім шацької майстрині Ірини Зуб. Справа в тому, що жінка все, за що б не взялася, робить з любов’ю та натхненням. Тому її витвори ра­дують душу, викликають здивування, захоплення та дають чима­ло позитивних емоцій. Вони були окрасою виставок декоративно-прикладного мистецтва не тільки районного, а й обласного рівнів.

Сама пані Ірина родом із села Згорани Любомльського району. Після закінчення школи навчалася у Луцькому професійно-тех­нічному училищі за спеціальністю «Майстер верхнього одягу». Пра­цювала в ательє Луцька, Любомля, Шацька. Згодом почала навчати дітей крою і шиття, виготовляти своїми руками вироби зі шкіри та су­хих матеріалів у Шацькому Будинку дитячої та юнацької твор­чості. Заняття майстрині завжди відвідувало чимало дітей, адже під керівництвом умілого наставника 15 років поспіль з-під дитячих рук виходили справжні шедеври. Ще й тепер, коли Ірина Іванівна уже кілька років не працює у позашкільному закладі, діти час­те­нько телефонують та просять поради.

– Я намагаюсь дати друге життя старим речам, видумую та роблю різноманітні дрібнички, де використовую все, що є під рукою. Працюю, коли є настрій, тому що творчість повинна бути вільною, а не примусовою, – говорить пані Ірина. – Тож в більшості творити доводиться вночі, коли всі домашні клопоти залишаються позаду, настає тиша і спокій. Саме тоді до мене приходить натхнення, я можу зосередитися на деталях та цілісній композиції свого витвору.

Найбільше жінка любить виготовляти картини та композиції зі шкіри. На перший погляд, важко сказати, якою технікою вони створені. У таких картинах роль фарб відіграють різнокольорові шкіряні шматочки. Навіть не віриться, що стара та використана шкіра набирає нового та естетичного вигляду. Складну техніку виготовлення виробів зі шкіри пані Ірина опановувала самотужки, шукала відповідну літературу в журналах та книгах, відвідавши при цьому не одну книгарню області. Найважче, як зізнається майстриня, було діставати шкіру потрібного кольору. На той час най­більшим джерелом матеріалу була гуманітарка, за якою не­одноразово доводилося спеціально їздити до Луцька. Обходила всі «точки», бувала у магазинах та на ринках, аби тільки нат­рапити на такі рідкісні шкіряні вироби синього чи зеленого кольо­рів, простіше було з виробами чорного, червоного, білого та ко­рич­невого відтінків. Бувало, що шкіряні речі, які були у вико­ристанні, доводилося купувати за чималі кошти. «Використовую лише натуральну шкіру, бо шкірозамінник для таких робіт не під­ходить», – розповідає жінка, яка робить усе для того, щоб картини виходили довершеними.

Таким чином пані Ірина частенько забезпечувала матеріалом не тільки себе, а й дітей, які відвідували її гуртки. В умілих руках майстрині ношена та майже пожухла шкіра за допомогою ножиць, клею, фарби та фантазії перетворюється на незвичайні картини зимового та морського пейзажів, чарівні яскраві квіти – усе це виграє барвами та видається таким справжнім та живим на картинах. Ідеї для виробів май­стриня брала з життя, домис­люючи певні деталі. Звісно, що копітка робота над шедевром потребує не тільки гарного сма­ку, художнього таланту, а й умін­ня та великого терпіння. Тому ці картини найшли своїх поціно­ву­вачів. Їх замовляють жінці для оформлення інтер’єрів домівок, що додають їм індивідуальності та неповторності. Роботи май­стрині є навіть за кордоном, тож у майбутньому вона планує ще більш удосконалити свої уміння роботи зі шкірою. А у голові май­стрині тим часом крутиться ще чимало ідей, але шкодує, що для їх реалізації частенько не вис­тачає часу.

Працювала Ірина Іванівна в Шацькому бу­дин­ку дитячої та юнацької творчості, то іноді для збору сухого матеріалу з ранньої весни до пізньої осені з дітками ходила до лісу, в поля, звідки приносила додому усе, що тільки можна бу­ло зберігати. Травами та квітами вдома заповню­валися усі книги та горище, аби усього цього вис­тачило на рік роботи. Якщо чо­гось бракувало – просила чо­ло­віка поїхати разом з нею до лісу, де вантажила в автомобіль коріння дерев, шишки та інше. Потім з усім цим роз­биралася уже вдома.

Любить пані Ірина засісти за вишивання, якого навчилася у своєї бабусі. Картини природи, рушники, подушечки – усього й не перелічити з творчого доробку майстрині. Любов до вишивання передалася і її доньці, яка взялася вишивати ікони бісером. 

Тож, можливо, в недалекому майбутньому шачани зможуть побачити нові витвори талановитої землячки.

Віта ШЕПЕЛЯ.