Інтерв’ю міського голови Ігоря Чайки газеті “Вісті Ковельщини”

– Ігоре Леонтійовичу, минуло понад півроку з моменту повно­мас­штабного вторгнення путінської росії в нашу країну. Як би Ви оцінили роботу органів місцевої влади в Ковелі, старостинських округів, громадських організацій протягом цього півріччя?

– Скажу так: ми всі, не маючи досвіду жити в країні, де розгорнулась повно­масштабна війна, якої світ у ХХІ столітті за рівнем жорстокості ще не бачив, – прийняли цей виклик і вчимося з цим жити. Ніхто з нас не знав, як діяти найправильніше. Тож у багатьох спрацював власний життєвий досвід, інтуїтивний керунок на досвід минулих поколінь. Розуміння, що ми будемо захищати своє село, місто, країну, і що зробити це ефективно вдасться лише разом, консолідовано.

Тож міська рада ні дня не припиняла роботу з моменту 24 лютого: всі сесії ми проводили, хоч зараз з метою безпеки і не транслюємо їх у прямому ефірі, як це самі ж свого часу і запровадили. Але запис перебігу сесійних засідань вже за годину-другу з’являється на сайті, а кому кортить почути своє питання негайно, все одно приходять до сесійної зали.
Тож ми не лишаємося закритими в часі війни, як в цьому нама­гаються чомусь переконати ковельчан наші опоненти. Так само я від початку року й досі проводжу в штатному режимі всі особисті прийоми громадян – в Ковелі та селах громади. Наші депутати з перших днів війни швидко зорієнтува­лися, в якому з напрямків будуть най­ефективні­шими, тож негайно включилися у волонтерську роботу.

Працівники виконкому, наші освітяни, лікарі, комуналь­ники, працівники соціальної сфери, культури та спорту з перших днів повно­масштабного вторгне­ння рашистів ініціювали добровільний збір коштів, щоб мати можливість швидко реагувати на потреби оборони міста в стані війни та допомагати військовим Збройних Сил України. Хтось віддав для таких потреб свій одно­денний заробіток, хтось – дводенний чи ще більшу суму зароблених коштів. Так ми зібрали понад 1 млн. 900 тисяч гривень добровільних пожертв.

Для відкритості та прозорості в розподілі цих коштів ми створили комісію з числа депутатів, членів та працівників викон­кому – вони й розподіляли. На­при­клад, для закупівлі автомобілів та пального, тактичного спо­ряд­ження, інстру­менту, одягу для наших захисників тощо.

Також із перших днів рашистської навали ми роз­горнули в місті центри допомоги нашим пере­селен­цям. Ми запрова­дили їх реєстрацію, щоб надавати посильну допомогу. В пріоритеті влади була і лишається співпраця з громадськими організа­ціями, з нашими духовними центрами і волонтерськими осередками, бо війна триває. І багато рішень треба приймати знову і знову, часто швидше, ніж це врегулює держава. Тож з упевненістю можу сказати: на місцях, на різних рівнях, ми поки справляємося. І я дуже надіюсь, що наша єдність в тому, що кожен працює на Перемогу там, де найбільш ефективний, – буде лише міцніти.

– Ковель став одним із важливих центрів Волині та й України з прийому переселенців з окупо­ваних територій, орга­нізації працевлаштування, побуту й відпочинку. На Ваш погляд, завдяки кому й чому вдалося забезпе­чити чітку організацію такого складного про­цесу, нормальні побутові умови переселенців? Якою тут була роль депутатів міської ради, її відділів та управлінь?

– Ковель – невелике місто, де всі всіх знають. Отже, зіграла роль довіра людей одне до одного, і до рішень влади – теж. Це був той момент, коли всі відклали на певний час якісь внутрішні претензії та образи, розвер­нулися в бік однієї проблеми, застосовуючи тактику тисячі маленьких, але системних кроків щодня. Це такий собі злагоджений вулик, якщо хочете – мурашник, де кожен важливий, бо бере на себе відповідальність і робить конкретну роботу.

Коли депутатів запрошують на телевізійні ефіри, вони розказують про цей свій досвід, де кожен із них проявився і продовжує зараз, у вільний від основної роботи та депутатства час, “лупати сю скалу”. Хтось – у медицині, хтось на залізниці, хтось із дітками, хтось в бізнесі, хтось – напряму з військовими.

Не можу не згадати наші міста-партнери в Європі – Польщі, Німеччині та Литві. Вони з перших днів не лише прийняли у себе наших діток та жінок, а й організували у себе збір благодійної допомоги та коштів для потреб Ковеля і громади в умовах війни. Увесь цей час особисто підтримую контакти з мерами цих міст, дякую за кожен гуманітарний конвой та добре слово про Україну.

Також ми готові приймати в себе підприємства з інших регіонів. До сьогодні у нас проживають близько 5 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які потребують хоч найскромнішого житла. В тонусі й наші комунальні підприємства, бо йде зима – маємо бути готовими до різних сценаріїв опалю­вального сезону.

– Незважаючи на війну, у Ковельській громаді вирішуються питання благоустрою, комуналь­ного господарства тощо. Чого вдалося досягти цьогоріч і які плани на найближчі місяці?

– Знаєте, гарно в цьому плані нас надихнув приклад Харкова і розповіді людей, які звідти переїхали. Їхні комунальники намагалися наслідки ракетних ударів ліквідувати одразу ж. І робили це з великою любо­в’ю до міста. Тож і ми наш Ковель любимо не менше. І, попри великі обмеження з освоєння коштів на благоуст­рій, вирішили, що місто має жити і розвиватися в умовах, які склалися. Заради дітей, заради відновлення рівно­ваги наших переселенців. Заради майбутнього нашої громади – як би пафосно це не звучало. Як каже одна притча, копайте рови навіть тоді, коли вам здається, що дощу не буде ніколи. Бо коли піде дощ, ви будете готові.

Так і в нас – робимо те, що можемо, вже і зараз. Нам вдалося завершити ремонти тротуарів у центрі Ковеля. Системно міняємо труби на аварійних водогонах міста та громади. Вже провели такі роботи на трьох локаціях – у Волі-Ковельській, на вулиці Саксаганського та академіка Кравчука у Ковелі. Всі роботи виконували працівники УВКГ “Ковельводоканал” своїми силами за співфінансування з бюджету міста. В цьому році також перепідключаємо будинки залізничного водоканалу в Ковелі до наших комунальних мереж, щоб люди мали якіснішу та дешевшу воду.

Реконструюємо системи водовідведення дощових і талих вод. У провулку Фестивальному вже успішно завершили, на Федьковича та прилеглих вулицях якраз роботи тривають. Прово­дили і продовжуємо поточні ремонти доріг, охопили 20 вулиць міста в різних мікрорайонах. Білощебеневе покриття з’явилося на вулицях Білина та Колодниці. У вересні білощебеневі дороги будуватимуть у Тойкуті (вул. Лугова, Центральна, Залізнична), Лапнях (вул. Партизанська), Заріччі (вул. Коновалова).

У Ковелі працюють програми з озеленення міста. Результат можете бачити на власні очі, оглядаючи квітковий килим на клумбах та в міських парках. У планах – посадити, як і обіцяв, більше нових дерев в межах моєї ініціативи “Три дерева замість од­ного”. Продумати, яким має бути у майбутньому, в контексті декомуні­зації, наш меморіал. І, звичайно, якомога безболісніше пере­жити зиму.

– Власне, часу до опалювального сезону дійсно лишається все менше. Чи задо­волені Ви ходом підготовки кому­нальних під­приємств міста до одного з най­складніших періо­дів їх діяльності, враховуючи умови воєнного стану?

– Важко в часі війни бути задоволеним підготовкою настільки, щоб почуватися цілком спокійно. Ми не знаємо, яких “сюрпризів” чекати від ворога. Наразі радію тому, що мешканці Ковеля почали самостійно дбати про свій комфорт та економію – як от в будинку на Міцкевича, 4, де люди встановили ще на початку цього року індивідуальний тепловий пункт, і вже мають чудові результати. Але задовго до повно­масштаб­ного вторгнення і підприєм­ство “Ковельтепло” не стояло на місці, а модернізо­вувалося й шукало альтернативи газу.
Станом на сьогодні маємо реконстру­йовану котельню ПТМ “Ковельтепло” на вул. Кияна, 82. Підприємство власними силами вста­но­вило два нові твердопаливні котли KALVIS потужністю 1,25 мВт кожен. Разом – 2,5 мВт! На це з міського бюджету було виділено 7 млн. 500 тис. грн. До речі, разом і рекон­струкцію цієї котельні ми виконали і всі побажання мешканців сусіднього будинку №84, де облашту­вали не лише під’їзди до їхніх помешкань, а й прибудинкову територію.

Також триває реконструкція котельні по вулиці Володимирській, 85, де встановлюємо до­датковий котел на твердому паливі потужністю 1,5 мВт. На цей проєкт з бюджету ми виділили 2 млн. 500 тисяч гривень. Після того, як завершимо ці дві масштабні реконструкції – 50 % тепла Ковель матиме від газу, інші 50% – від альтернативних джерел. Цього ресурсу місту має вистачити, щоб якомога безболісніше пережити цю зиму.

– Наскільки успішно підготувалися керівники шкіл і навчальних закладів міста до нового навчального року?

– Настільки, щоб наші діти не лишалися без освітнього процесу, попри складні умови, і були при цьому в безпеці. Процес облашту­вання укриттів все ще триває. Школи, де немає сховищ, не працюють наразі в офлайн-режимі. Але повернуться до нього, щойно будуть завер­шені відповідні ремонти. Загалом зараз 4 школи в місті навчають дітей в очному режимі, в одній зі шкіл – лише перші та п’яті класи, в іншій – лише першачки, також з очною формою – один з ліцеїв громади. Решта дітей працюють в режимі дистанційного та змішаного (очне і дистан­ційне) нав­чання. Усього в освітньому процесі – понад 4000 дітей. Працюють також сім дит­садків, де облаштовані сховища, які відвідують близько 500 дітей. Два садки – в процесі підготовки укриттів. Тож в планах – доукомплектувати групи, щоб понад 700 дітей могли ходити до садочків. Також розробляємо про­єктно-кошторисну доку­мента­цію для будівництва ще 3-х укриттів у навчальних закладах громади.

– Яка ситуація з виконанням бюджету громади?

– Виконуємо! Впродовж восьми місяців 2022 року до загального фонду бюджету громади залучили доходів у сумі 383,2 млн. грн. Тобто виконання запланованого показника забезпечили на 107 відсотків.
Основний платіж, що формує бюджет, податок на доходи фізичних осіб, надійшов у сумі 207 млн. грн., що на 50 млн. грн. (в 1,3 рази) більше, порівняно з січнем-серпнем 2021 року.

– Яка головна мрія очільника однієї з най­більших громад Волині?

– Тепер у всіх головна мрія і моя – не виняток: Перемога України та мир. Щоб цей жах скінчився. Щоб ми могли лікувати наші рани й відновлювати нашу сильну і непереможну Україну – країну вільних людей.

Розмову вів Микола ВЕЛЬМА.