Зима 2017 року стала 50-ю в історії моржування почесного жителя Шацька 92-річного Костянтина Чеснокова. На Водохреще, після того, як священик освятив плесо озера Велике Чорне, Костянтин Петрович, не змінюючи своїй піввіковій традиції, тричі занурився в крижану воду. Зробив це легко, урочисто, без поспіху – так, що й молоді позаздрили.
Морж з 50-річним досвідом відчуває велике задоволення від самого процесу, який називає енергетичним стресом для організму, а також усвідомлює, що саме моржування є для нього джерелом життєвої енергії і сил.
А ще здоров’я і світлого розуму. В свій поважний вік Костянтин Чесноков є активним громадським діячем, справжнім інтелігентом, його думки та дії завжди помірковані, йому довіряють люди, його поважають як особистість.
– До того, як я почав купатися в крижаній воді, мене мучив радикуліт. Якось в журналі «Огонек» побачив фотографію напівроздягнутого чоловіка на крижині. Його інтерв’ю мене вразило – завдяки моржуванню він позбувся багатьох хвороб, в тому числі і радикуліту. Цього ж року, взимку 1966-го, я перший раз покупався в озері Велике Чорне, – Костянтин Петрович розповідає про те, як усе починалося.
Його купання тривали тоді до перших морозів – шачанин побоявся занурюватися в ополонку. Проте результат від загартовування з’явився відразу – радикуліт почав відступати, здоров’я нормалізувалося. Наступного року моржував уже так, як належить, а через деякий час і хвороба відступила.
Купання в озері стало для нього життєвою необхідністю. Причому озерну купіль Костянтин Чесноков приймав влітку, восени, взимку і навесні.
– Мужик як втягнеться, то й смолу буде пити – писав свого часу Степан Руданський! Так само і я – відчував щоденну потребу в купанні. Ставив особисті рекорди – купався в озері в 27-градусний мороз, їздив у місто Мурманськ Російської Федерації, щоб покупатися в Північному Льодовитому океані, – згадує Костянтин Петрович.
Довелося купатися в зимовий період у багатьох водоймах Волині, проте найчастіше – на шацькому озері Велике Чорне. Коли був молодшим, то завжди перед зануренням у крижану воду бігав.
– Візьму в руку сокиру – ополонку ж потрібно було рубати – і біжу потихенько сосновою посадкою, що біля самого озера. Одного разу щось хотів запитати в чоловіка і побіг за ним (із сокирою!), то він не знав, куди втікати від мене! – були й такі казуси.
Зразу люди не сприймали чоловіка, який бігав до зимового озера купатися, часто крутили пальцем біля скроні. А потім зрозуміли, що моржування – це здоров’я і почали складати йому компанію, долучати друзів. Сьогодні послідовниками шацького моржа є багато жителів Шацька, Світязя та інших сіл району. Купаються, обливаються крижаною водою. Традиційним для багатьох стало занурення в озерну воду на Водохреща. Буває, що моржі колоритні свята організовують на кризі – з самоваром, гарячим чаєм і фотосесією.
Тепер і священики купаються – минулого року на Водохреще настоятель Свято-Георгіївського храму села Ростань разом із дружиною приймали на ставку крижану купіль. Та особливо Костянтин Петрович пишається тим, що декілька років тому моржувати почав його внук Сергій, взявши приклад з діда.
Наостанок попросила Костянтина Чеснокова дати декілька порад тим, хто хоче почати купатися взимку, але не знає, як правильно і без шкоди для здоров’я це зробити.
– Влітку купаєтеся в озері? Тоді просто не переставайте цього робити ні восени, ні взимку.
Обов’язковою перед зимовим зануренням є розминка, під час якої потрібно розігріти м’язи. І найкраще йти купатися не поодинці, а групами. Звичайно, велику роль тут відіграє психологічний фактор, особисте налаштування, віра. Чому так багато купальників на Водохреще і майже зовсім немає в інші дні? Бо людина підходить до ополонки з вірою в те, що вода цілюща, змиє гріхи і позбавить від недуги. Якщо людина зважилася на моржування, вона повинна зрозуміти, що це не тільки методика загартовування, але й певний спосіб життя. І результат прийде лише тоді, коли крижані процедури будуть регулярними, – наголосив Костянтин Петрович.
Наостанок морж-довгожитель із Шацька побажав усім берегти своє здоров’я і моржувати з задоволенням.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
