22 січня – одне з найбільших державних свят у нашій країні – День Соборності України.
Передісторією його виникнення є подія підписання в 1919 році Акту Злуки Української Народної Республіки (УНР) й Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 22 січня 1919 року на Софійській площі Києва відбулася урочиста церемонія з нагоди возз’єднання. Перед багатотисячним натовпом проголосили постанову УНР та зачитали текст універсалу Директорії із правами і свободами об’єднаних республік. І хоча соборна Україна проіснувала зовсім недовго, Акт злуки УНР із ЗУНР і факт підписання документа мали велике історичне значення. Українці заявили на весь світ про неподільність українських земель та солідарність свого народу.
В наші дні питання соборності знову актуальне, тому в переддень свята ми поцікавилися в наших читачів, що, на їхню думку, в сучасних реаліях може об’єднати українців Сходу і Заходу, аби наша держава стала єдиною і неподільною не лише на папері, а й де-факто.
Марія ТЕРЕТА, фахівець з організаційної роботи громадської приймальні народного депутата України Ігоря Гузя: «Сьогодні, у ХХІ столітті, нашу суверенну, незалежну і прекрасну Україну роздирає той, хто ще недавно був нашим братом. В горнилі гібридної війни поклав голову не один з кращих синів нації… І саме сьогодні ми повинні усвідомити святу істину – істину єдності. І бути гідними високої синівської жертви тих, хто поліг під Савур-Могилою, Волновахою, Іловайськом, Дебальцевим чи в Донецькому аеропорту. Україна – це не лише калина, пісня чи вишиванка, це гордий, нескорений дух, від Карпат і до Криму, від степів і до Полісся. Сьогодні, у День Соборності, закликаю усіх і кожного – будьте українцями в будень і свято, в родиннім колі і на роботі, серед друзів і на вулиці. Ми переможемо лише у єдності».
Сергій СИДОРУК, депутат Шацької районної ради: «Насправді на таке делікатне питання не так легко знайти відповідь. Причиною ситуації, що склалася, на мою думку, стало штучне роз’єднання або поділ нашої країни на сторони світу (схід, захід), на регіони (Донбас, Крим, Західна Україна). Нам почали розказувати про різність менталітетів, різновекторність у зовнішньополітичному, економічному відношенні і по суті дійшло до того, що нам почали нав’язувати думку про те, що ми різні народи, і ми не можемо існувати у складі однієї країни. А насправді треба говорити і висвітлювати те, що нас об’єднує. Адже по всій території нашої держави живуть люди, яких об’єднують однакові проблеми, спільні перемоги та прикрі невдачі. Тому в нас немає ні східняків, ні западенців, а є один народ, у якого спільна, інколи трагічна історія, спільне важке сьогодення і спільне щасливе майбутнє. І про це треба говорити правдиво, без прикрас. Ну і, звичайно, голим патріотизмом не обійдешся. Народ добрий, коли ситий. Тому коли люди відчують покращення свого добробуту на собі, а не чутимуть про це в черговий раз по телевізору від влади, тоді і зникнуть негативні настрої».
Петро ЗУБ, приватний підприємець: «Нас об’єднає доброта, взаємоповага та спільна праця для майбутнього… Також багато залежить від владної еліти… Треба щоб і вони зробили правильні кроки».
Оксана ТУМІК, керівник офісу Шацької районної парторганізації «Україське об’єднання партіотів – УКРОП»: «Безумовно, це спілкування, спілкування українською (вживу, через друковані чи інтернет-видання). Але говорити потрібно так, щоб донести до свідомості кожного неспотворені факти історії України. Адже, живучи в одній країні та навчаючись по однакових підручниках, ми по-різному розуміємо, що таке нація, українська культура та єдина непоборна країна. Чому так? Їх просто вчили не ті вчителі».
Лариса ВАСЕЙЧУК, жителька Шацька, нині мешкає в Польщі: «Українців об’єднає сильний лідер, моральний авторитет для Сходу і Заходу. Критерій моральності – припинення військового конфлікту, який обезсилює державу, забезпечення економічного відродження, подолання корупції, верховенство права. Це те спільне, чого прагнуть люди і на Сході, і на Заході. Внутрішня дипломатія, готовність до діалогу, власна проукраїнська стратегія розвитку, яка б враховувала історичні відмінності територій. Необхідно також припинити спекулювання питаннями мови, релігії, сусідських відносин, які сіють ненависть і ворожість».
Оксана САПЕЛЯК, відомий український етнолог, педагог, член наукового товариства ім. Тараса Шевченка, громадська діячка, кандидатка історичних наук, патріотка України і дисидентка, яка народилася в селі Голядин, а нині проживає у Львові: «Якщо люди справді усвідомлюють себе українцями, вболівають за Україну як державу, за її процвітання, за високий статус у світі; якщо горді називатися «Я –Українець. Я – Українка», то їх не роз’єднує ні Збруч, ні Дніпро. Вони тоді єдині».
Наталія ІВАЩУК, провізор в аптеці, с. Положево: «В одній з наших молодіжних організацій є дуже гарний девіз «Бог! Україна! Свобода!» – це саме те, що може нас об’єднати. Для досягнення єдності необхідно виховувати дітей та молодь свідомими християнами та патріотами. В родині, в школі та в церкві ми повинні розповідати правдиву історію нашої Батьківщини, співати українські пісні та розмовляти рідною мовою. Наше майбутнє в дітях, і якщо ми навчимо їх любити Бога і Україну, то наша держава буде єдиною і неподільною».
Мирослава Цюп’ях
