Головна Інтерв'ю Ні – кацапам і хохлам, так – дружбі між росіянами та українцями

Ні – кацапам і хохлам, так – дружбі між росіянами та українцями

1474

Корінна піщанка Галина Яльницька 30 років живе в Приморському краї Росії. Пропагує там українську культуру, вболіває за долю батьківщини і молиться за мир

Два місяці тому один шацький держслужбовець не без іронії відповів на мою репліку щодо проросійської спрямованості влади: «Мирославо, я за вас переживаю. Ви скрізь бачите руку Москви». Сподіваюся, що й він, нарешті, побачив її мертву хватку на паливно-енергетичному та гірничо-металургійному комплексах України, на фінансовій  і телекомунікаційній сферах, машино- та суднобудуванні. Зрозумів, яким чином у вітчизняні ЗМІ проникала кремлівська пропаганда, за чиєю вказівкою руйнувалася Українська армія і плекалася одіозна п’ята колона. Після загарбання Криму і скупчення російських військ на південно-східних кордонах України Путін показав своє справжнє єство, при цьому демонстративно ігноруючи закон і руйнуючи норми міжнародної безпеки.

Жити стало страшно. Боязнь братовбивчої війни підсвідомо вилилася для мене в таку форму захисту, як ненависть до загарбника. І особливо яскраво проявилася на особистих сторінках у соцмережах.

«Нет в мире мельче, сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране, вскормлённый пропагандой нацизма этот ублюдок никогда не станет Человеком. У его страны нет друзей – либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать, унижать, убивать. За сохранение этого статуса Рассеей рядовой кацап готов пожертвовать собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством жизни собственного народа…». Ці слова Олександра Солженіцина найбільш співзвучні сьогодні з моїми почуттями. Утім, саме вони, я так думаю, спонукали нашу землячку Галину Яльницьку, уродженку с. Піща, а зараз жительку м. Спаськ-Дальній (Приморський край, Росія) вступити зі мною в дискусію. Аби довести мені, співвітчизникам і всім українцям, що не всі росіяни є кацапами.

– 29 березня виповнилося 30 років, як ми з чоловіком Миколою приїхали з Піщі у Приморський край на постійне місце проживання. Ми були однією з 58 волинських сімей, які залишили рідний край у пошуках кращого життя. Так, напевно, було угодно Богу і долі, щоб далеко на чужині ми почали популяризувати українську культуру. Приморський край населений представниками багатьох національностей. Тут живуть вірмени, узбеки, таджики, білоруси, росіяни, китайці. Відгадайте, кого найбільше. Українців!!! Одна моя невістка (у подружжя Яльницьких – двоє синів. – Авт.) родом з м. Володимир-Волинський. З її сім’єю – також переселенцями – ми їхали в Приморський край в одному вагоні. Один одного не знали, але з часом через дітей поріднилися. В сусідньому селі живе Алла Власова з м. Луцьк. Багато знайомих постійно розмовляють українською. Ми з чоловіком маємо багатьох друзів і ніхто з них ні разу не назвав нас бандерівцями чи хохлами. Всі поважають одне одного, – першою вступила в писемну полеміку пані Галина.

А далі зізналася, що кожного дня до неї телефонують друзі і запитують, як там родичі в Україні. Їй не все одно, що в нас відбувається. Галина Яльницька солідарна з тисячами тих свідомих росіян, які виходять на мітинги, аби підтримати український народ і закликати до миру. Вона любить свою Україну, де народилася, зробила перші кроки в житті і сформувалася як особистість. У Піщі живе 81-річна мама пані Галини, яка виростила і вивела в люди шістьох дітей. Усіх доля розкидала по світу, проте ні в кого не відібрала пам’яті і жодного не зробила манкуртом. Приїздить на батьківщину і Галина Яльницька. Три роки тому гостювала з сім’єю в Піщі, відпочивала на наших мальовничих озерах. Двічі привозила внучку Сніжану, показувала їй казкові краєвиди рідного Полісся. Враження в дівчинки були надзвичайні! Сказала, як виросте, приїде в Україну жити.

– Невже ми повинні були вбити в зародку це її щире прагнення, оскільки в Україні начебто живуть хохли? Ми передусім маємо навчитися поважати одне одного. Нехай політики воюють, а людям, котрі сіють хліб і черпають силу з землі, не слід сіяти ворожнечу. Ми не кацапи, а ви не хохли. Ми не допустимо братовбивства! Ми за мир! – емоційність монологу землячки сягає кульмінації.

Галина Яльницька три роки працювала директором Піщанського сільського Будинку культури. Незабутньою стала участь місцевого ансамблю під її керівництвом у районному огляді художньої самодіяльності в м. Любомль, де колектив зайняв перше місце з піснею «Україна і Росія поєднались назавжди». Після переїзду в Приморський край пані Галина 16 років очолювала Будинок культури у с. Буссевка Спаського району. Директор з України створила при закладі центр спілкування для українців «Світлиця» і прищепила любов до української пісні всьому своєму оточенню. З тієї любові і результат не забарився – знову (ну хіба не диво?) перше місце на районному святі після виконання української пісні «Виростеш ти, сину» на слова Василя Симоненка. Велика гордість російського міста – український народний хор «Чиста криниця», керівником якого є заслужений працівник культури України Анатолій Яремчук. Зі слів Галини Яльницької, він є унікальною і напрочуд талановитою людиною, великим патріотом України. Сам шиє і вишиває сценічні костюми учасникам свого колективу. Коли співає «Чиста криниця», в концертних залах традиційно ніде яблуку впасти.

– Ніхто ж не каже, що не піде на концерт, бо там хохли співають. То чому ж тоді ми москалі? – звернулася до мене з риторичним запитанням пані Галина.

В свою чергу, я написала їй про події в Україні останніх чотирьох місяців, про окупацію Криму, про Героїв Небесної Сотні, про враження від поїздки на Майдан і в Межигір’я. Про те, як з допомогою пропаганди Кремль робить ворогами українців і росіян. Ми бачимо, якими швидкими темпами росте стіна нерозуміння між нами і нашими російськими родичами (переконалися в цьому і працівники редакції. – Авт.). Ми також не хочемо розбрату! Якби можна було, я б низько вклонилася землячці, яку доля закинула так далеко від батьківщини. Наразі ж висловила своє захоплення її великодушністю і патріотизмом, подякувала за мужність і безстрашність. Погодьтеся, їй нелегко представляти ті 20% росіян, які декларують цілісність України і засуджують агресію Путіна.

«Слава Україні!» – таким вітанням моя віртуальна співрозмовниця закінчила наш діалог. А перед тим, проявивши суто українську рису гостинності, запросила мене  на гостину в Приморський край.

– Побачите, серед якої краси ми живемо. Гори, тайга, Тихий океан – все таке несхоже на нашу поліську природу. Восени заготовляємо багато кедрових горіхів. На городі вирощуємо овочі, збираємо великі врожаї малини, полуниці і навіть екзотичних динь і кавунів. Благо, клімат тут сприятливий для сільського господарства, а ґрунт напрочуд родючий. За три години їзди від нас – м. Владивосток, за чотири – Китай. Ми дуже часто буваємо в Піднебесній, їздимо туди лікувати зуби, бо дешевше, а також за покупками і на відпочинок до моря. Організуємо й для вас екскурсію. Так що ласкаво просимо!

Ну що тут ще скажеш? Героям слава! Батьківщина пишається вами, пані Галино!

Мирослава ЦЮП’ЯХ.