За тиждень православні християни відзначатимуть Великодні свята. У кожній господі на столах красуватимуться духмяні паски, а поруч із ними прикрашатимуть великодній стіл крашанки, писанки. Вони зачаровують людське око розмаїтістю, насиченістю та відтінками кольорів, дивними візерунками, що несуть у собі певний сакральний зміст. Вони є незмінним атрибутом християнських обрядів, хоча символічного та релігійно-обрядового значення яйце набуло ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Є такі легенди і в українській міфології. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов’язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо. В одній з них говориться, коли Ісуса розп’яли на хресті, з його ран сочилася кров. З кожної краплини виникала червона крашанка. А сльози Божої Матері, яка стояла під хрестом, молилась і гірко плакала, капали на ті червоні крашанки. І кожна крашанка перетворювалася на писанку. Зібравши всі писанки та крашанки в хустину, Богородиця пішла до Пілата просити дозволу, щоб поховати сина. Вона дарувала писанки дітям і наказувала їм жити у злагоді і мирі. Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустини розкотилися по всьому світу. З того часу люди розписують до цього дня писанки. У наш час писанку використовують як оберіг, символічне побажання, змальоване на поверхні яйця, та як символ українського мистецтва.
З сивої давнини бере свій початок писанкарство. Під час розкопок археологи знаходять глиняні писанки, історія яких вимірюється тисячоліттями. Пізніше почали виготовляти писанки на яйцях, і то не курячих, а лелечих, бо вірили, що лелека приносить в дім радість, то й писанка на такому яйці буде оберігати оселю від злих духів. Саме ж слово писанка походить від «писати» і власне перші символи на писанці нагадують східні ієрогліфи, а це дає підставу стверджувати, що зародки писемності в українців починалися на яйці. Ми ніколи не дізнаємося, хто вперше розписав яйце, як залишаться невідомими для нас імена тих, хто першим створив вишивку на полотні, виліпив з глини перший глечик чи розписав древню печеру. Одне відомо достовірно – це були люди, які глибоко і тонко відчували навколишній світ, чутливою душею реагували на прекрасне і були його творцями. Висока духовність, небуденний талант, природний розум нашого народу, можливо, найбільше розкрилися в писанкарстві, недаремно українські переселенці поставили пам’ятник писанці аж у Канаді (на фото). Маленьке яйце ховає в собі велике мистецтво!
За технікою виконання писанки поділяють на «крашанки» – яйця пофарбовані у різні кольори природними барвниками; «крапанки» – яйця, на які воском наносять крапочки і занурюють у барвник, а потім віск знімають гарячою водою; «шкрябанки» – це коли яйця фарбують, а потім голкою вишкрябують візерунок; «писанки» – яйця розмальовані спеціальним інструментом – писачком, за допомогою якого наносять орнамент, а потім яйце фарбують. Віск знімають за допомогою гарячої води; «мальованки» – розмальовані пензлем.
Якому з цих видів оформлення яєць надати перевагу, вибирати вам, шановні читачі. Звісно, що по волинських селах більш поширені крашанки, фарбовані у цибулинні. Та ще кілька десятків років тому активно використовувалися й інші природні барвники – кора дуба, яка давала насичений коричневий колір; ягоди чорниці та бузини, які зафарбовували яйця у синій колір. Тепер для фарбування писанок здебільшого використовують набір розчинених анілінових барвників, що призначені для фарбування вовни. Анілінову фарбу (приблизно половину чайної ложки або половину вмісту пакету) висипати у банку місткістю 0,5 л та заливають її 250-300 г окропу. Воду бажано брати м’яку. Фарбувати писанки можна тоді, коли фарба охолоне до кімнатної температури.
Для розписування писанок використовували натуральний бджолиний віск (а не зі свічок), перед тим ретельно мили яйця у теплій воді та витирали насухо. Малюнок наносили писачками (їх виготовляли зі шматочка тонкої фольги, бажано мідної, який скручували на голці у вигляді трубочки або конуса, далі її вкладали у розколену частину палички і перев’язували ниткою навхрест). У звичайній бляшанці розтоплювали віск та ставили на гарячу плиту, аби він був постійно теплим. Для виготовлення багатоколірної візерунчастої писанки зварене чисте яйце перед нанесенням воску занурювали в оцтовий розчин на кілька секунд. Після цього витирали насухо чистою ганчіркою і, часто занурюючи писачок у гарячий віск, наносили візерунок. Спочатку опускали яйце у світлу фарбу на 3-5 хвилин, виймали, обережно витирали чистою ганчіркою. Знову наносили візерунок, клали яйце в інший, трохи темніший колір, виймали та висушували. По цьому фону знову можна малювати писачком, потім можна покласти яйце у ще іншу фарбу. Після всього, щоб зняти віск, яйце тримали над свічкою, витираючи його ганчіркою. Так виготовлялися писанки з різнокольоровим візерунком. Аналогічно виготовлялись і крапанки, крапки на яких зручніше наносити шапочками цвяхів.
Писанки приховують у собі тисячолітні символи небесного світила – Сонця як іпостасі Божої і вічного життя, є оберегами від багатьох хвороб, від лиха, напасті, пожеж, блискавки, бо мають магічну силу. За вишуканістю і витонченістю виконання писанки не поступаються всесвітньовідомим шедеврам іранських, індійських, китайських та японських мініатюр.
Писанки в Україні завжди вважалися зразками вищого прояву художнього смаку. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін. Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять із сіл Острів (1882 p., Львівщина), Слобідка (1891 p., Поділля) та ін.
Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого.
Підготувала Віта ШЕПЕЛЯ.