Про нашу блакитну перлину, одне з семи природних чудес України – озеро Світязь – писано-переписано в друкованих ЗМІ та інтернет-виданнях. Фотографи-професіонали увічнили його на своїх світлинах, художники – на полотнах. Учасники мистецького проекту відомого на Волині діяча культури Геннадія Сарапіна «Політ над Світязем» творять унікальну колекцію картин з мальовничими краєвидами краю, зокрема й озерними. Впродовж століть загадковий красень Світязь надихає письменників і поетів на написання літературних шедеврів. Чого лише вартий роман Віктора Лазарука «Світязь», поезія Василя Гея, Петра Маха, Олександра Богачука. А хто з нас не знає гімну Волині, автори якого Анатолій Пашкевич і Дмитро Луценко вилили в пісні своє захоплення Світязем:
Гойда, як море, Світязь хвилю синю, зовуся я красунею Волинню…
Звучить крізь роки, десятиліття і ще звучатиме в віках голос неперевершеної Ліни Костенко:
Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів. Воно мені виникло звідкись, у нього сто сот голосів. Воно мені світить і світить, таке воно в світі одне. Я Світязь, я Світязь, я Світязь! Невже ти не чуєш мене?!
Альманах Волинської обласної організації Національної Спілки письменників України має назву «Світязь»; естрадний дует, відомий в Україні і за кордоном – «Світязь»; міжнародний студентський фестиваль естрадної пісні – «На хвилях Світязя»… Мимоволі виникає думка, що той, хто хоча б раз побував на диво-озері (а таких, напевно, уже чимало не лише в Україні, а й у Східній Європі), назавжди потрапляє в тенета його чар і загадкової краси, у світ його таємничих легенд. Дехто з відомих людей, які увіковічнили Світязь в мистецтві і літературі, побували на озері всього один чи два рази. Ми ж можемо милуватися ним мало не щодня: лагідним у сонячну літню днину, сердитим і небезпечним під час буревію, восени – синьооким, гідним пензля художника; під кригою – сонним і мовчазним. Ми, що живемо біля Світязя, любимо його у всяку пору року і за будь-якої погоди. Відпочивальникам же до вподоби літній Світязь, коли за декілька хвилин можна дістатися човном до легендарного острова космонавтів, коли вода тепла, як чай, і крізь її товщу проглядається піщане дно з рибками. Коли до послуг любителів активного відпочинку – катамарани, водні гірки, кулі, наповнені повітрям; гурманів – духмяна рибна юшка, шашлики, копчений вугор і пончики з начинкою на будь-який смак. Коли зранку можна вийти з бази відпочинку і поласувати чорницею чи ожиною, випадково наткнутися на боровика з міцною ніжкою чи сімейство грибів-лисичок. Для дітей асфальту тут – справжній рай.
Ми вирішили зібрати незвичний матеріал про Світязь – не заангажований цифрами і статистикою проблем, а наповнений нашими особистими враженнями й емоціями. І вирушили в мандрівку Світязем на яхті! Потужний вітрильник «Aura», власником якого є шачанин Володимир Матлах, похмурого дня відчалив з працівниками редакції від пляжу бази Львівського фізико-механічного інституту НАН України. Дув сильний вітер, проте яхта спокійно рухалася в заданому напрямку, лишаючи позаду світлу смугу мілководдя і впевнено врізаючись у темно-сині глибини. «Aura», до речі, може розвивати швидкість до 9 вузлів (1 вузол = 1 морській милі = 1,852 км/год). В перерахунку це 16-17 км/год. Відпочивальники часто користаються послугами яхтсмена Володимира, обираючи маршрут «до острова». Хочеться сказати: «Ми попливли…», але яхта, виявляється, не плаває, а ходить. … Світязь – як на долоні. По праву руку – затока Лука, по ліву – затока Бужня. Це малі сини батька-Світязя, їх по праву називають повноцінними озерами. Поодаль від Бужньої – найвища точка світязького узбережжя піщана Татарська гора, за нею – село Пульмо. Позаду золотіють куполи Петро-Павлівського чоловічого монастиря, звиваються різнокольоровими змійками водні гірки в урочищах Куточок рибалки і Гряда. Чим ближче до острова, тим частіше бачимо в небі великих чорних птахів. Це баклани, що роблять велику шкоду на зеленій оазі посеред води. Їхні фекалії, коли потрапляють на листя дерев, спалюють його. А знищувати птахів не можна, бо вони занесені до Червоної Книги. Здалеку видно височенне сухе дерево, буквально обліплене птахами, схожими на гусей. І за долю острова хвилюємося, і рідкісних бакланів шкода…
Від затоки Бужня починаємо рухатися в зворотному напрямку. З-поміж лісів-очеретів виринають місця відпочинку. Одні – сірі, непривабливі, з інфраструктурою радянських часів, інші – більш-менш облаштовані. Давно потребує оновлення й осучаснення пансіонат «Шацькі озера». Найбільше сподобався нам пляж бази відпочинку «Гарт» СНУ ім. Лесі Українки – засипаний піском, з дерев’яними кріслами і лежаками, з парасолями від сонця, чистий та охайний.
– Останнім часом береги і саме озеро стали набагато чистішими – в цьому переконався особисто, бо вже не перше літо курсую на яхті Світязем. Яхтингом захопився недавно, проте, думаю, що на все життя. З командою однодумців створюємо громадську організацію «Світязь-яхтинг» для популяризації вітрильного спорту в районі й області. Маємо чудового наставника – досвідченого яхтсмена Євгена Цвида з Шацька. Вчимося в нього, прислухаємося до його безцінних порад, разом долаємо перешкоди, – розповідає Володимир Матлах.
За розмовами і милуванням чудовими краєвидами час промайнув швидко. Ми вже причалюємо до берега. Зустрічає нас зграйка диких качечок, які плавають на мілині і зовсім не бояться людей. Вони вже напівсвійські, бо годуються тим, що їм кидають у воду відпочивальники й працівники бази. А ще перед собою ми бачимо жіночку, яка продає пончики. Після вражень, отриманих під час мандрівки яхтою, ми всі втихомирюємося і з задоволенням смакуємо купленою випічкою з абрикосовою, чорничною і вишневою начинкою!
Ще одним місцем масового відпочинку людей в районі є ур. Гряда. За останні кілька років її інфраструктура почала активно розвиватися, з’явилося кілька нових сучасних магазинів, барів, кафе, облаштовано ринок. Пішу подорож вирішили розпочати з самісінького початку Гряди – від пляжів баз, розташованих від сторони селища. Саме вони й справили чи не найбільш гнітюче враження, бо пляжі – зарослі кущами та високою травою, між якими ледве можна знайти стежину до озера. Паркани похилені, погнуті та ржаві, будиночки старі, деякі навіть напіврозвалені, навколо лежать сухі обрізані гілки дерев. Ці бази цього відпочинкового сезону не функціонують, тому й знаходяться у такому плачевному стані. Чимало баз відпочинку у стані будівництва, тож є надія на те, що невдовзі там з’являться європейського рівня відпочинкові комплекси.
Незважаючи на те, що була лише десята година ранку, на пляжах уже потроху збиралися відпочивальники та охочі покупатися у ранковій воді, від якої легенькою димкою піднімався прозорий туман. Через кількасот метрів зустріли і першу жіночку, яка вже привезла свої домашні кулінарні шедеври – пончики, пиріжки, вареники, деруни, рибу сушену та копчену. Хто полінувався приготувати сніданок – зміг залюбки поласувати домашніми стравами. Для місцевих жінок такий міні-бізнес – це додаткова копійчина до сімейного бюджету. Далі побачили і двох прибиральників з КП «Будинкоуправління», для котрих уже розпочався робочий день. Поки пляжі напівпорожні, вони прибирають сміття, вичищають урни і те, що в них не потрапило.
Центральний пляж зони відпочинку – це дійсно особливе місце для відпочивальників. Сюди збираються люди не тільки з тих баз, які розташовані поруч, а й тих, що знаходяться поодаль. Тут – і водна гірка, і батут, і тарзанка, і повітряний шар для катання, і тимчасове татуювання на різний смак, і тир. Екстремали пробують підкорювати вітер на вітрильниках, одним це вдається зробити, іншим – не дуже, бо ж при найменшій нагоді шубовхаються в озеро. Хто катається на катамаранах, а дехто, зручно вмостившись на надувних матрацах, уже приготувався до подорожі озером. Тепла озерна вода – чи не найбільша радість влітку і для малюків, котрі, озброївшись іграшковими відеречками та грабельками, можуть по кілька годин просиджувати на мілині, будуючи свої казкові замки з піску. Раз по раз поблизу очерету пірнають у воду чайки, виловлюючи дрібну рибу.
Пройшлися центральною вулицею Гряди. Біля кафе і магазинів уже гриміла музика з колонок. До речі, на Гряді вона стихає буквально на кілька передранкових годин, тому любителям спокійного відпочинку тут не вдасться відновити свої сили. Ранні відпочивальники прямували хто за продуктами для сніданку, а хто на озеро – збадьоритися після неспокійної ночі і гулянь на дискотеці чи в нічному клубі «Одісей». На ринку вже зайняли свої місця продавці місцевих делікатесів. Інколи здається, що в літній сезон вони не сплять, вночі виготовляючи рибні копченості і випікаючи пиріжки-пончики-трубочки, а вдосвіта вже несучи їх на продаж. Неприємне враження лишилося від компанії молодих, можна сказати, юних людей, які тримали в руках по пляшці пива. Нічого не скажеш, гарний початок дня. Якісь змішані емоції викликало споглядання мережі баз відпочинку для невідомих віп-персон. Розкішні дерев’яні будиночки, кількаметрова огорожа, навпроти – вертолітний майданчик. Воістину Гряда – територія контрастів.
Хотіли побачити і наметове містечко, що за Грядою, пригадати яскраві враження від минулорічного авторалі «Ukraine Trophy», яке тут фінішувало. Та втомлені ноги повели нас не в тому напрямку. А до озера – ранкового, теплого, лагідного, пронизаного сонячними променями! Купанням у Світязі закінчилася наша мандрівка Грядою. Побували ми ще, правда, на затишному і майже безлюдному березі багатого на раки озера Соминець. Але про це читайте в наступному номері!
Мирослава ЦЮП’ЯХ, Віта ШЕПЕЛЯ.
Фото Віктора Грицюка.
