Катерині Минівні Стаднік із села Мельники нещодавно виповнилося 70 років. Утім, її інтереси та спосіб життя неможливо втиснути в рамки поняття «заслужений відпочинок», що зазвичай асоціюється зі спокоєм і пасивністю. Коли вона з’являється на сцені – з привітною усмішкою, одягнута в самобутню, вишиту бісером сорочку, зал вибухає оплесками в передчутті іскрометного гумору в її виконанні. Катерина Минівна – щирий поціновувач римованого слова, особливо того, що викликає в глядачів позитивні емоції і щирий сміх. Має вдома велику колекцію улюблених гумористичних та інших творів, усіх їх тримає в голові ( рекорд її унікальної пам’яті – вірш «Приворот-зілля» на 94 строфи!) і щоразу радіє можливості поділитися ними з глядачем.
Четвертий рік Катерина Стаднік живе єдиним творчим життям із народним ансамблем «Лісова пісня» однойменного санаторію. Репетиції, концерти, виступи перед відпочивальниками – все це хоч і забирає немало фізичних сил літньої жінки, проте дарує незрівнянну духовну радість.
Ольга Гайова, завідуюча відділення культури здравниці, так розповідає про свою підопічну:
– В нашому творчому колективі є два гумористи: Катерина Стаднік і Володимир Бубела. Як почнуть обоє розказувати свої фірмові веселі історії, то кілька годин здорового сміху відпочивальникам забезпечені. Впевнена, що і без партнера Катерина Минівна не дала б глядачам сумувати. Пригадую історію, коли учасники ансамблю їхали автобусом на виступ і хтось із них засумнівався в унікальній пам’яті гумористки. Принциповий спір остання з тріумфом виграла, всю дорогу безупину декламуючи напам’ять поезію!
Улюбленими авторами Катерини Стаднік є Павло Глазовий, Володимир Пушкар, Леонід Лагода. Завдяки їм полотно творчості нашої землячки вишивалося червоними нитками. Утім, були й чорні, крізь які проглядали сльози, біль і відчай.
Життя складалося непросто. Рано почала працювати – торгувала в буфеті, магазинах санаторію і села Мельники. Вийшла заміж, народила п’ятьох дітей, одне з них померло. Коли старший син твердо став на ноги, в дім неждано прийшла біда. Первістка відправили служити в Афганістан. Жила тоді в стані постійного стресу, душевний біль переносила в собі, навіть заспокійливе не могла випити, бо саме народила найменшого сина Андрія. Тоді, до речі, й з’явилися чорні нитки на полотні творчості – поезії на афганську тему.
Біда, як кажуть, сама не ходить. Коли старший син ухилявся від ворожих душманських куль, вдома помер його батько, чоловік Катерини Минівни. Сонце з-за хмари виглянуло тоді, коли одного прекрасного дня згорьована мати побачила на порозі хати свого молодого, проте вже сивочолого, почорнілого, попеченого вогнем війни сина-афганця. Живого! Хоч травмованого фізично і душевно. Чотирьох синів-соколів Катерина Стаднік благословляла на доросле життя сама. Одних проводжала в армію, інших зустрічала. До сих пір дякує Богу, що нікому з молодших дітей не випало служити в бойових точках.
Коли перестала хвилюватися за дітей, прийшов інший час неспокою. Катерину Минівну як активістку і громадську діячку мельниківська громада обрала депутатом Шацької селищної ради. Відтоді стали до неї йти односельці зі своїми проблемами. Потрібно було всіх вислухати, зрозуміти. Чимало болючих земельних питань у той час було зрушено з мертвої точки завдяки бойовому депутату з Мельників.
Цей період життя уже в минулому, проте спокій Катерині Стаднік лише сниться. Без її участі в рідному селі не обходиться жоден культурний захід (я, до речі, теж застала її у сільському клубі), без її гумористичних номерів – жоден концерт ансамблю «Лісова пісня». Бурхливий темп життя, коли ніколи вгору глянути, Катерину Минівну повністю влаштовує. Знайомі не перестають дивуватися: де знаходить сили, щоб бігати на часті репетиції і виступи? А їй просто імпонують люди мистецтва, з якими співпрацює, подобається творча атмосфера свят, надихають оплески і радісні усмішки глядачів. Від подарованих людям приємних хвилин відпочинку Катерина Стаднік стає молодшою, бадьорішою, щасливішою. А диво-полотно її творчості тішить погляд новим візерунком, на якому майже немає чорних кольорів.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
