Сьогоднішнього мого гостя не треба представляти нашим читачам. Микола Вікторович Оніщук – директор Смоляро-Світязької школи, діючий депутат Шацької районної ради. А ще 19 грудня він відзначив ювілей – 40 років від дня народження. За ті півтора року, які пройшли від дня призначення Миколи Оніщука на директорське крісло, у школі зроблено чимало. Обкладено фальшбрусом один із корпусів навчального закладу, в школі – першій серед загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів району – були облаштовані внутрішні вбиральні. Зараз у навчальному закладі втілюється в життя проект «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (ремонт шкільної їдальні).
Утім, сьогоднішню свою розповідь хочу спрямувати на захоплення та пристрасть ювіляра. Пан Микола ось уже 30 років займається колекціонуванням значків (тематика «Футбол»). У світі таких людей прийнято називати фалеристами, а науку про це – фалеристикою, яка, крім значків, охоплює ще й збирання орденів та медалей. Колекціонування значків колись було одним із наймасовіших захоплень. Цією лихоманкою «хворіли» як малі, так і дорослі.
Що таке бути колекціонером, знаю по собі, бо, будучи школярем, а потім студентом, серйозно займався філателією (колекціонування поштових марок), дещо поверхнево збирав значки різної тематики, а зараз надто серйозно колекціоную фільми. Якщо кількома словами охарактеризувати колекціонерів, то можна сказати так: нестерпне та жагуче бажання поповнити свою колекцію предметом, який цікавить. І тут не шкода ні грошей, ні часу, який потрібен на пошуки екземпляра. А ще колекціонери не тільки накопичують однорідні предмети, а пізнають історію того, що шукають, тобто саморозвиваються.
Отож, щастям колекціонера ділиться з нами і Микола Оніщук.
– Перший мій значок, з якого і розпочалося захоплення, присвячений першому радянському чемпіонству дніпропетровського «Дніпра» у 1983 році. З того часу минуло 30 років. Аж не віриться.
– А який найцінніший значок у Вашій колекції?
– Це значок ручної роботи 1985 року, присвячений київському «Динамо». Є у моїй колекції і значки чемпіонату світу 1970 року, що відбувся у Мексиці, і першого чемпіонату з футболу у 1992 році вже незалежної України. Зараз купити значки набагато простіше, ніж у 90-х роках минулого століття. Допомагає й Інтернет, де можна купити чи обміняти річ. Останнім часом моя колекція наповнюється тематичними блоками значків – чемпіонату світу і Європи, національних першостей. Останнім моїм придбанням стали значки країн-учасниць Євро-2012, що відбувся в Україні.
– У Вас є куточок вдома, де вивішена колекція?
– Так. І мої домашні знають, що це, так би мовити, святе місце.
– А чому саме футбольні значки в колекції?
– В житті довелося побувати на багатьох футбольних поєдинках в Луцьку та Києві. Із таких поїздок неодмінно привозив додому нові значки.
Пан Микола зазначив, що колекціонування значків – це дуже копітка робота. Адже майже ніхто не здогадується, скільки всього треба знати про значки, щоб у дійсності усвідомити їхню цінність. На розповіді про всі значки з колекції ювіляра не вистачило б і всієї газети.
Абсолютно будь-яка колекція однозначно має свою вартість. На питання, чи продав би чоловік свою колекцію значків і за якою ціною, Микола Вікторович відповів категоричним ні.
Сьогодні пан Микола стежить за усіма новинками – значками у футболі, поповнює свою колекцію ними, а у перспективі хотів би, … щоб улюблене захоплення перейняв та продовжив з часом старший син Вітя.
Віктор ГРИЦЮК.
