Сьогодні майже кожна жінка прагне стати успішною, досягнути чогось у своєму житті без допомоги впливових родичів чи знайомих, а завдяки своїм умінням, розуму, наполегливості та цілеспрямованості. Мабуть, однією з таких жінок, котрі зуміли реалізувати себе в житті як керівник, матір та жінка, є сьогодні Сахарук Ольга Петрівна, керуюча справами Шацької районної ради. З нею ми й вирішили поспілкуватися про життя-буття, бо й привід для розмови видався справді вагомий – 25 липня вона відсвяткувала свій життєвий ювілей.
Народилася Ольга Петрівна в Шацьку 1963 року, навчалася у місцевій школі. Пригадує, що ще з першого класу почала виступати на сцені, читаючи напам’ять перед численною шкільною аудиторією дитячі вірші (інколи дорослим доводилося навіть стільця підставляти, коли виступала з високої трибуни, аби її було хоч трохи видно). Це її, невелику на зріст, дзвінкоголосу та активну, помітила класний керівник Марія Іванівна Паливода, побачила в ній задатки лідера, тому й доручала на кожному святі почесну місію – виступати.
– Все шкільне життя була активістом, – згадує ювілярка. – Спочатку була обрана головою ради загону, потім – головою ради дружини, комсоргом класу, на два роки – комсоргом школи, в інституті – комсоргом групи. Та майже усі мої дитячі фото – це фото того, як я десь виступаю.
Зі шкільної парти мріяла стати юристом, але на той час здійснити свій задум було майже нереально. Тож після школи, яку закінчила на відмінно, вступила до Луцького педагогічного інституту на факультет іноземних мов (англійська та німецька), любов до вивчення яких прищепила їй вчителька Висоцька Антоніна Андріївна, котра й готувала свою ученицю до вступу. На 5 курсі, перевівшись на індивідуальний план, пішла вчителювати у с. Хворостів Любомльського району, адже у школах на той час не вистачало учителів іноземних мов.
Під час студентських років Ольга Сахарук продовжила більш активно займатися художньою гімнастикою, основи якої заклалися ще у школі на уроках фізкультури Василя Марковича Семенюка. З показовими гімнастичними виступами з обручами побувала скрізь, навіть у сусідній Білорусі. Відвідування секції художньої гімнастики під час навчання в інституті дало можливість більше удосконалити свою майстерність, що принесло свої результати: ІІ місце на першості інституту та І розряд по художній гімнастиці. Та й тепер вона старається підтримувати хорошу форму, щоразу виділяючи вільну хвилину для спортивних вправ.
Після розприділення Ольга Сахарук потрапила працювати у Світязьку школу, хоча перспективи перед випускницею інституту та активісткою, яка мала хороший бал успішності, вимальовувалися непогані. При бажанні, могла піти працювати у більш розвинуті області, наприклад, Крим. Але невидима сила завжди тягнула її додому, де все таке знайоме і рідне серцю, де мешкають батьки та друзі. Лише найкращі спогади залишилися про той період, коли, працюючи у с. Світязь завідувачем пришкільного інтернату, учителем англійської мови, заодно вела гуртки з аеробіки для учнів молодших класів школи, потім – для діток з садочка.
– Було, в першу чергу, цікаво займатися не тільки дітям, а й мені з ними, – говорить моя співрозмовниця. – Бо діти – найбільш щирі, з ними ніколи не страшно, вони ніколи тебе не підведуть. І якщо вони люблять когось, то люблять щиро. Дякую долі за те, що дала мені змогу працювати у чудовому колективі Світязької школи, педагоги якої й досі для мене залишилися хорошими та вірними друзями.
Далі на Ольгу Петрівну чекало заміжжя, переїзд разом із чоловіком у м. Прилуки Чернігівської області, народження двох дітей – Ірини та Богдана. У 1990 році – повернення на Волинь, рік роботи у тій же школі с. Хворостів, потім – Любомльській середній школі №2. Остаточно повернулася з сім’єю до рідного селища в 1995 році, де влаштувалася на роботу у районний відділ освіти, паралельно працюючи у Пульмівській та Шацькій середніх школах. Про цей період роботи у відділі освіти у Ольги Петрівни також лишилися лише хороші спогади:
– Творчою та цікавою була для мене робота методистом з виховної роботи, іноземних мов, також курувала шкільні бібліотеки, музику та образотворче мистецтво. З учителями та директорами шкіл завжди знаходила спільну мову, з ними було дуже комфортно та натхненно працювати. Тож переходити на посаду завідувача методичного кабінету уже не боялася, робота – добре знайома, люди – також.
Вагоме місце у житті Ольги Петрівни займала на той час громадська та політична діяльність. З 2000 року вона стала членом політичної партії «Батьківщина», а через два роки очолила районну організацію. У 2006 році новообрані депутати районної ради доручили жінці очолити депутатський корпус найвищого законодавчого органу району.
Цікавлюся, чи не шкода було покидати галузь освіти та переходити до районної ради, де відповідальність – набагато більша, та й сфера роботи – нова та об’ємніша.
– Звісно, що таке рішення далось мені нелегко. Місяць не наважувалася забрати своїх речей з методичного кабінету, де провела стільки часу. Проте розуміла, що нова посада – це необхідність, зумовлена певними чинниками, та й виправдати довіру людей, депутатів, однопартійців мала сповна. Розуміла, що буде важко, бо ж одна справа, коли на посаду приходиш добре обізнаною з усіма проблемами, інша – коли потрібно глибше вникнути в суть роботи, з якою не зовсім знайома. Боязнь того, чи справлюся, звичайно, була, бо це – серйозна посада та велика відповідальність. Але у житті завжди керуюся принципом: якщо робити якусь справу – то робити добре, якщо робити погано – то краще взагалі не робити. І коли стала головою районної ради, знала, що без відповідної освіти добре виконувати свої обов’язки не зможу. Незважаючи на думку деяких людей про те, що в такому віці уже пізно здобувати освіту, я вступила до Національної академії державного управління при Президентові України на факультет вищих керівних кадрів, яку через 3 роки закінчила з відзнакою.
Маючи перший рейтинг на курсі, Ольга Сахарук як кращий випускник першою отримувала диплом, а за відмінне навчання їй оголошено подяку Головдержслужби. Була рекомендована на вступ до аспірантури, тож тепер третій рік навчається на кафедрі регіонального управління місцевого самоврядування та управління містом.
– Допомагало справлятися з усім, мабуть, те, що довгий час доводилося бути головою у своїй сім’ї після смерті батька, виховувати та допомагати влаштовуватися у житті дітям. На власному прикладі доводила їм, що освіта у житті – потрібна, що опускати руки ніколи не можна, хоч як важко тобі не було б. Переконана, що вдосконалення кожної людини як особистості та професіонала не має меж. Як би банально це не звучало, але все починається з любові до справи, якою ти займаєшся. Якщо твоя робота не зводиться лише до дотримання певних посадових інструкцій – вчасно прийшла на роботу, вирішила нагальні питання і таке інше, – а змістом життя є кожна робоча хвилина, то ти не відчуватимеш якихось психологічних навантажень і завжди залишатимешся сама собою, тобто жінкою.
За роки роботи головою районної ради люди часто зверталися до керівника за допомогою. Непохитна у своїх рішеннях, строга та вольова, вона викликала іноді невдоволення, але не втрачала людської поваги, бо завжди була справедливою, діючи в рамках закону. Не втратила вона себе і як жінку у керівникові, бо в будь-якій ситуації залишається сама собою. Але в роботі жіноче сприйняття проблем інших допомагає й тепер глибше відчути людину, бути більш лояльною та не приймати кардинальних рішень. Завжди вміє вислухати людей, зрозуміти суть їхніх проблем, порадити, допомогти.
– Важко довелося б у житті, аби не віра в Бога, – додає ювілярка. – Нас в буденному житті оточує багато неприємних речей, так інколи хочеться просто відпочити від усього земного, звернутися до вічного, до Бога. Намагаюся своїми діями та вчинками роботи так, щоб це не суперечило церковним канонам. Мабуть, звернення до релігії більше приходить з віком. Чим ми стаємо старшими, мудрішими, тим більшою є потреба у зверненні до Бога.
Проте щастям для Ольги Петрівни стали не лише робота та освіта, а її діти, її сім’я. З неприхованою гордістю розповідає про досягнення Ірини та Богдана, бо вони для неї – понад усе. Обоє закінчили Шацьку ЗОШ І-ІІІ ст. із золотими медалями. Донька після навчання в Одеській національній юридичній академії, де за відмінне навчання отримувала іменну стипендію мера Одеси, вступила до аспірантури Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Закінчивши її також з відзнакою, залишилася там таки викладати, захистивши дисертацію, є кандидатом юридичних наук. Богдан – студент 4 курсу того ж університету, навчається на відмінно на факультеті «Облік і аудит».
Мабуть, в своїх досягненнях та своїх дітях і є та справжня жінка, яка ніколи не падає духом та вічно молодіє душею.
Віта ШЕПЕЛЯ.
