Про Європу та життя в її країнах ми найчастіше дізнаємося з екранів телевізорів і газет. Ще, правда, маємо можливість бувати в сусідній Польщі, але життя, побут, культуру мешканців цієї держави, особливо прикордонних районів, майже не відрізнити від українського. Уродженець Росії, на сьогодні житель Німеччини Кирило Перчанок найбільше любить відпочивати з сім’єю в Україні, зокрема в Шацьку. Науковцю, бізнесмену, який, до речі, є чоловіком внучки почесного жителя Шацька Костянтина Чеснокова, подобаються наші озера, місцева кухня, привітні люди. А головне, з його слів, саме в Україні (а не в Європі) можна по-справжньому насолодитися духом свободи.Про майже 20-річне життя в Європі, свою наукову діяльність та загадковий дух вітчизняної свободи Кирило Перчанок погодився розповісти читачам «Шацького краю».
Народився він у місті Самара Російської Федерації. Закінчивши університет, почав займатися фінансовим бізнесом. Міцно стати на ноги молодому підприємцю не вдалося через кризу в країні. Не склалося з бізнесом і в Ізраїлі, куди Кирило разом із батьками виїхав у пошуках кращого життя. Натомість з’явилася чудова можливість проявити себе в Бельгії, а згодом і в Німеччині. Бізнес, пов’язаний з експортом лісу, почав приносити прибутки, Кирило разом із партнерами створив власну фірму і тим самим зв’язав себе з Європою на довгі роки.
Там же, в Німеччині, познайомився з майбутньою дружиною – українка Ірина саме перебувала в країні за програмою вивчення іноземної мови. Познайомилися через Інтернет, деякий час зустрічалися і в 2002 році одружилися.
– Ми вже разом 15 років. Ірина за цей час стала для мене більше, як просто дружиною. Коли моя фірма з експорту лісу закрилася, я вирішив присвятити себе науковій діяльності. Місяцями читав англійською наукові тексти, а під керівництвом Ірини невтомно штудіював математику. Пригадую, ми тоді повісили на стіну велику шкільну дошку, Ірина була в ролі вчителя, я – учня. Результат не забарився – за три місяці я написав книгу «Фьючерсные спреды», яка зараз успішно реалізується в Росії і в Америці. Видання специфічне, не для широкого кола читачів. До речі, його першим редактором була моя дружина, – розповідає Кирило.
За матеріалами книги він у Лондоні захистив дисертацію на англійській мові і став доктором наук. Майже 6 років тому в подружжя народився син Аарон. Зараз батьки в пошуках школи для дитини – такої, де б розвивалися її творчі здібності. В Німеччині, як наголосив мій співрозмовник, питання освіти стоїть досить жорстко: дитина мусить ходити до школи, вдома займатися не можна. Проте й навчальних закладів з різним підходом до дітей і методикою навчання – необмежений вибір.
Сім’я має власну квартиру в одному з міст Німеччини.
– У Європі непросте життя і не таке легке, як здається. Взагалі, в українців існує велика ілюзія щодо європейської казки. Сама Німеччина стагнує, її населення старіє. В країні дуже багато переселенців з Азії, Африки, Близького Сходу – така собі мультикультурна держава з різними етносами. Молодь Німеччини – це переважно мусульмани, вихідці з Туреччини, Сирії, Північної Африки. Вони не знають, що таке християнські цінності, з ними важко знайти спільну мову, – продовжує розповідати Кирило.
З його слів, середня заробітна плата в німців – 2,5-3 тисячі євро, чистими на руки отримують 1,8-1,9 тисячі євро. В країні великі податки, з яких чи не найбільшу суму складає пенсійний збір. Вже о 6 годині ранку німці їдуть на роботу, багато хто – в інші міста, буває, що й за 50 км. У працівників офісів та фірм – переважно 38-годинний робочий тиждень, оскільки в п’ятницю після обіду вже ніхто не працює.
В Німеччині потрібно платити гроші буквально за все: за побутові відходи (20 центів за 1 кг сміття), за чисту воду і за використану, за купання в озері. До речі, за брудну воду німці платять більше, як за чисту. А за несортовані відходи їм виписують немалий штраф. За електроенергію сім’я Кирила платить 80 євро в місяць.
– В Шацьку приходить до нас сусід і вільно, з дозволу господаря, набирає з криниці воду. У Німеччині ж такого не зроблять, бо скрізь стоять лічильники, навіть на криницях з дощовою водою. Словом, там нічого немає безкоштовного, буквально за все потрібно платити.
Дорогим, навіть на німецькі мірки, є відпочинок. Озера в країні всі приватизовані та огороджені. Щоб позасмагати і покупатися влітку, потрібно заплатити за паркування транспорту біля водойми, за вхід на приватну територію (за кожну людину), купити щось поїсти – такий відпочинок обходиться сім’ї щонайменше в 30 євро. А рівно о 19.00 годині всіх відпочивальників просять залишити пляж.
Німці люблять так званий міський туризм – подорожі містами, поїздки за кордон – відпочивають переважно в Іспанії, Туреччині, на Майорці. А дехто отримує задоволення від простого шопінгу в суботу, бо в неділю в Німеччині всі магазини зачинені.
Сім’я Кирила часто обирає на вихідні відпочинок у басейні – і дружині подобається, і дитині. Відносно недорого, комфортно і корисно для здоров’я.
А вже коли доводиться бувати в Шацьку, то родина насолоджується купанням в озерах, простими прогулянками, до вподоби і озерна рибка до столу.
– Це у вас тут дух свободи, а не в Європі! – каже Кирило. – Там – жорсткий контроль над сім’єю, втручання в життя кожної людини. Німці постійно ведуть листування з певними службами і структурами, змушені комусь щось доказувати. Думаєте, чому в Німеччині так багато банкрутств? Тому що там немає діалогу з людьми. Скажімо, не оплатив вчасно рахунки – відразу чекай на жорсткі і безкомпромісні судові процедури і покарання. Так, держава там підтримує своїх громадян, виплачує соціальну допомогу, завдяки якій можна безбідно жити. Проте розбагатіти в Німеччині важко.
Кирилові і його сім’ї трохи набридло таке життя. Хоч і звикли до нього, прикипіли до свого будинку, мають свій бізнес, проте розглядають інші варіанти місця проживання. Ще декілька тижнів тому гостювали в Шацьку – у «дєда», як каже Кирило. Костянтин Чесноков тішився своїми успішними європейськими внуками і маленьким правнучком, який потоваришував тут із ровесниками. Як тільки буде вільний час – вони знову приїдуть в Україну. Бо тут їм і дихається вільніше, і відпочивається краще.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
