Головна Духовне Писанка як символ українського народу

Писанка як символ українського народу

3282

За тиждень православні християни відзначатимуть Великодні свята. У кожній гос­поді на столах красу­вати­муться духмяні паски, а поруч із ними прикрашатимуть ве­ликодній стіл крашанки, пи­санки. Вони зачаровують люд­ське око розмаїтістю, наси­ченістю та відтінками кольорів, дивними візерунками, що не­суть у собі певний сакральний зміст. Вони є незмінним атри­бутом християнських обрядів, хоча  символічного та релігійно-обрядового  значення  яйце на­було ще задовго до хрис­тиян­ства. У багатьох народів збе­реглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Є такі легенди і в українській міфології. Існують також численні варі­анти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов’язують виникнення традицій писан­карства з євангельськими по­діями (страстями Христа) то­що. В одній з них говориться, коли Ісуса розп’яли на хресті, з його ран сочилася кров. З кожної краплини ви­никала червона крашанка. А сльози Божої Матері, яка стояла під хрестом, молилась і гірко плакала, капали на ті червоні крашанки. І кожна крашанка перетворювалася на писанку. Зібравши всі писанки та кра­шанки в хустину, Богородиця пішла до Пілата просити доз­волу, щоб поховати сина. Вона дарувала писанки дітям і наказувала їм жити у злагоді і мирі. Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустини розкотилися по всьому світу. З того часу люди роз­писують до цього дня пи­санки. У наш час писанку ви­корис­товують як оберіг, сим­волічне побажання, змальо­ване на поверхні яйця, та як символ укра­їнського мис­тецтва.

З сивої давнини бере свій початок писанкарство. Під час розкопок археологи знаходять глиняні писанки, історія яких вимірюється тисячоліттями. Пізніше почали виготовляти писанки на яйцях, і то не ку­рячих, а лелечих, бо вірили, що лелека приносить в дім ра­дість, то й писанка на такому яйці буде оберігати оселю від злих духів. Саме ж слово пи­санка походить від «писати» і власне перші символи на пи­санці нагадують східні ієро­гліфи, а це дає підставу ствер­джувати, що зародки писем­ності в українців починалися на яйці. Ми ніколи не дізна­ємося, хто вперше розписав яйце, як залишаться неві­домими для нас імена тих, хто першим створив вишивку на полотні, виліпив з глини пер­ший глечик чи розписав древ­ню печеру. Одне відомо дос­товірно – це були люди, які глибоко і тонко відчували навколишній світ, чутливою душею реагували на пре­кра­сне і були його творцями. Ви­сока духовність, небуденний талант, природний розум на­шого народу, можливо, най­більше розкрилися в писан­карстві, недаремно українські переселенці поставили па­м’ят­ник писанці аж у Канаді (на фото). Маленьке яйце ховає в собі велике мистецтво!

За технікою виконання пи­санки поділяють на «кра­шан­ки» – яйця пофарбовані у різні кольори природними барвни­ками; «крапанки» – яйця, на які воском наносять крапочки і занурюють у барвник, а потім віск знімають гарячою водою; «шкрябанки» – це коли яйця фарбують, а потім голкою виш­крябують візерунок; «писан­ки» – яйця розмальовані спе­ціальним інструментом – пи­сачком, за допомогою якого на­носять орнамент, а потім яйце фарбують. Віск знімають за до­помогою гарячої води; «мальованки» – розмальовані пензлем.

Якому з цих видів офор­млення яєць надати перевагу, вибирати вам, шановні читачі. Звісно, що по волинських селах більш поширені крашанки, фар­бовані у цибулинні. Та ще кілька десятків років тому активно використовувалися й інші природні барвники – кора дуба, яка давала насичений корич­невий колір; ягоди чорниці та бузини, які зафарбовували яйця у синій колір. Тепер для фарбування писанок здебі­льшого використовують набір розчинених анілінових бар­в­ників, що призначені для фар­бування вовни. Анілінову фар­бу (приблизно половину чайної ложки або половину вмісту па­кету) висипати у банку міс­ткіс­тю 0,5 л та заливають її 250-300 г окропу. Воду бажано брати м’яку. Фарбувати писан­ки можна тоді, коли фарба охо­лоне до кімнатної температури.

Для розписування писанок використовували натура­ль­ний бджолиний віск (а не зі свічок), перед тим ретельно ми­ли яйця у теплій воді та ви­тирали насухо. Малюнок нано­сили писачками (їх виго­товля­ли зі шматочка тонкої фольги, бажано мідної, який скручували на голці у вигляді трубочки або конуса, далі її вкладали у роз­колену частину палички і пере­в’язували ниткою навхрест). У звичайній бляшанці розтоп­лювали віск та ставили на га­рячу плиту, аби він був пос­тійно теплим. Для виготов­лен­ня багатоколірної візе­рун­частої писанки зварене чисте яйце перед нанесенням воску зану­рювали в оцтовий розчин на кілька секунд. Після цього вити­рали насухо чистою ганчіркою і, часто занурюючи писачок у га­рячий віск, наносили візе­рунок. Спочатку опускали яйце у світлу фарбу на 3-5 хвилин, виймали, обережно витирали чистою ганчіркою. Знову нано­сили візерунок, клали яйце в інший, трохи темніший колір, виймали та висушували. По цьому фону знову можна ма­лю­вати писачком, потім можна покласти яйце у ще іншу фарбу. Після всього, щоб зняти віск, яйце тримали над свічкою, витираючи його ганчіркою. Так виготовлялися писанки з різ­нокольоровим візерунком. Аналогічно виготовлялись і кра­­панки, крапки на яких зруч­ніше наносити шапочками цвяхів.

Писанки приховують у собі тисячолітні символи небесного світила – Сонця як іпостасі Божої і вічного життя, є обе­регами від багатьох хвороб, від лиха, напасті, пожеж, блис­кавки, бо мають магічну силу. За вишуканістю і витонченістю виконання писанки не пос­тупаються всесвітньо­відомим шедеврам іранських, індій­ських, китайських та японських мініатюр.

Писанки в Україні завжди вважалися зразками вищого прояву художнього смаку. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побуту­вало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Крако­ва, Варшави, Брно та ін. Най­давніші писанки збері­га­ються у фондах Музею етно­графії та художнього промислу Інсти­туту народознавства НАН України і походять із сіл Острів (1882 p., Львівщина), Слобідка (1891 p., Поділля) та ін.

Сьогодні писанкарство збе­реглося і розвивається зав­дяки майстрам старшого по­коління у багатьох давніх осе­редках цього виду мистецтва. Оригінальний орнамент пи­санок не тільки чарує своєю ви­шуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світо­ро­зу­міння і природи, єднає з тра­дицією минулого.

Підготувала Віта ШЕПЕЛЯ.