Головна Життя Квіти надто гостро реагують на добро і зло

Квіти надто гостро реагують на добро і зло

1434

Кажуть, у злої, конфліктної, постійно чимось незадоволеної людини не ростуть гарні квіти. Натомість перед тією, що живе за принципами любові і добра, вони відкривають усі свої при­нади, радуючи очі й серце ряс­ним, тривалим цвітінням. Квіти відчувають біополе шачанки Га­лини Сафронівни Яковініч, її чисті помисли, любов до всього живого і віру в Бога. Тому впро­довж багатьох десятків літ сте­лять до ніг володарки свого кві­т­кового царства райдужні ки­ли­ми братків садових, чорноб­ривців, майорів, айстр, ромашок, гвоз­дик, півоній, жоржин, ірисів…

Першими ранньої весни зац­вітають анемони. Не бояться ні заморозків, ні снігу – торують своїми ніжними і водночас си­ль­ними паростками шлях до життя іншим рослинам: тюль­панам, незабудкам, марга­рит­кам, згодом – лаванді, півоніям, ірисам. На час мого візиту до Га­лини Сафронівни саме буйно квітували троянди і готувалися до різнобарвно-запашного феє­р­­верку лілії. Ці квіти – її улюблені, бо своєю красою затьмарюють інших.

– Не надто легко дається ця краса, зважаючи на те, що мені вже 75 років. Як починаю нап­ровесні трудитися в квіт­нику, то тільки пізньої осені за­кінчую. Посадити, посіяти, про­полоти, підживити, зріза­ти сухі квіти, викопати і вису­шити ци­булини тюльпанів і лі­лій, знову їх висадити, утепли­ти на зиму, – розповідає про клопоти, які приносять радість, пані Галина.

Як тільки перецвітуть бра­тки садові і гвоздика бородата, потрібно буде зібрати з них на­сіння і незабаром знову ви­сія­ти. Галина Сафронівна викорис­то­вує для цього ящики, які нак­риває плівкою. Восени міц­не­нькі стебла квітів висадить у відк­ритий грунт, і вони весною знову тішитимуть око господині ба­рвистими суцвіттями. Зіз­наюся, побачивши братки най­різ­номанітніших кольорів і від­тінків і зі стеблами до півметра заввишки, подумала, що вони прид­бані в магазині чи на ринку.

– Я стараюся не купляти ні на­сіння, ні розсади, а висад­жу­вати лише власноруч заготов­лене і вирощене, – апелює моя спів­розмовниця. – Професійно че­ренкую троянди або при­щеп­люю до шипшини.

Зацікавив невеликий майс­тер-клас, під час якого Галина Саф­ронівна підготувала ко­лю­чий пагінець до висадження у відк­ритий грунт під банку:

– З середньої частини паго­на на­різаю живці з трьома бру­нь­ками. При цьому під ниж­ньою бру­нькою черешка роблю косий зріз, а над верхньою – прямий. Нижній листок видаляю пов­ніс­тю, а верхній вкорочую на 1/3. Дві бруньки мають бути в ґрунті, одна – на поверхні. В мі­ру пот­реби поливаю. За 2-3 тиж­ні пагі­нець вкорінюється, а з верхньої па­зухи виростає молоденька бру­ньочка.

Мені чомусь ніколи не вда­валося таким чином виростити троянду, але після уроку пані Галини неодмінно спробую ще раз. Таким же способом Галина Яковініч черенкує виноград, а ще використовує (для дерев і троянд) метод щеплення. З її лег­кої руки садок біля хати впро­довж десятиріч радує госпо­да­рів, їхніх дітей, внуків і прав­нуків соковитими плодами. Квіт­ни­кар­ство і садівництво – це ще не всі захоплення шачанки. На присадибній ділянці вона має навіть площі лікарських рослин: ромашки, м’яти, меліси та інших. Коли цвітуть, милується ними, а в призначений час зрізає, ви­су­шує і протягом року варить за­пашний лікувальний чай. Відк­рила для себе не лише красу, а й цілющі властивості цвіту бузку, акації, липи.

Світ рослин давно став час­тиною життя Галини Яковініч – від­коли почала працювати лабо­рантом лісних культур у Шаць­кому лісному технікумі ім. В. В.Сулька. Саме при першому ди­­ректорові – Валентинові Су­льку – відкрила для себе секрети успішного вирощування дерев, декоративних кущів, одно-, дво- та багаторічних квітів, а також екзотів. 30 років присвятила цій роботі. Озираючись назад, ба­чить цілі ліси власноруч виро­щених дерев і плантації квітів. Це її гордість. Пригадує, що ви­ходжувала найменшу рослинку, поливала щодня, не знаючи, що таке вихідний; везла з лісу ве­рес­кову землю для висадження в неї азалій; бігала до оранжерей вмикати і вимикати світло. Озе­ле­нювала всю територію техні­куму, ще й студентів привчала до квітникарства. Раділа, коли одні учні з задоволенням дог­ля­дали за рослинками, не розуміла інших, котрі викидали розсаду в кущі, не вміли відрізнити квітку від бур’яну і відчували відразу до роботи на землі. Таким нічого було робити в лісному технікумі, і хорошого лісу їм, на жаль, не ви­ростити.

Різні люди приходять до Га­лини Сафронівни, щиро ділиться з ними своїм квітковим багатс­твом, консультує, радить, допо­магає. Єдине, що її засмучує, це прохачі, які несуть негативну енер­гетику. Бувало, дасть та­ким пані Галина гілочку, а нас­туп­ного дня уся рослина всох­не. Живі насадження – як діти: надто гостро і безкомпромісно реа­гують на добро і зло. Лихих лю­дей, звичайно, менше. А в ро­дині Галини Яковініч таких і зов­сім нема. Захоплення дру­жини поділяє чоловік Олександр Антонович і особливо донька Світ­лана, котра живе в місті і не має можливості вирощувати квіти. Коли розмовляє по теле­фону з мамою, найперше за­пи­тує про здоров’я батьків і те, які квіти розцвіли. Галина Саф­ро­нівна всіх привчила жити в гар­монії зі світом краси.

Мирослава ЦЮП’ЯХ.