Наша зустріч із народним артистом України Володимиром Талашком відбулася в санаторії «Лісова пісня», де відомий актор, який цілком посвятив себе улюбленій справі, відпочивав. Як зізнався згодом, вперше за все життя знайшов на це час. Волинь обрав невипадково – вона, синьоока, є колискою його роду. Земля ковельська з маминими піснями і бабусиними казками виплекали людину, яку знає й шанує вся Україна і близький закордон – передусім за роль у легендарному фільмі «В бій ідуть одні старики», де Володимир Дмитрович зіграв військового Сергія Скворцова. За більше як півсотні інших талановитих кінострічок («Капітан Немо», «Як гартувалася сталь», «Народжена революцією» тощо), за мудре багаторічне слово викладача і телеведучого, за чітку позицію громадянина в непростий для України час.
– Як казав мій учитель Кость Петрович Степанков, треба інколи заїжджати в ті місця, де закопана твоя пуповина. Маю родичів у Ковелі, на Старовижівщині – зрідка, проте бачимося. Мій батько був машиністом поїзда, мама працювала на фабриці. Коли мені виповнилося п’ять років, сім’я виїхала на Донбас – після війни там потрібно було піднімати промисловість. Макіївка стала моїм другим рідним містом, як і для багатьох інших земляків. Колись більшість із них співали народні пісні, зараз лише лаються. Забули українську мову, повністю обрубали своє волинське коріння. Їх тепер рятує Путін. Питання – від кого? Вони ж жили краще за західняків, скрізь були першими: в райкомах, обкомах, ЦК партії. За рік до вторгнення в моїй Макіївці відкрито агітували за ДНР, а місцева влада лише усміхалася, прикриваючись фразою: «У нас демократія», – помітно, що Володимиру Дмитровичу болить ситуація, в якій опинилася країна.
Намагаючись повернути розмову в інше, аполітичне, русло, просимо поважного співрозмовника дати оцінку сучасному кінематографу.
– А немає його, сучасного кіно. Є продукт, який створюється для того, щоб швидше і дорожче його продати. І дивно було б вимагати від нинішнього міністра культури знімати те, що будує, а не руйнує. Що живе десятки, сотні років і не втрачає актуальності, не пропагує ненависті, а вчить любити матір, батьківщину, пісню. Такого тепер немає. Тому я не знімаюся в кіно і не дивлюсь по телевізору низькопробних пародій на фільми. Напередодні 9 травня я знявся в хвилинній соціальній рекламі, яка за два дні зібрала 1 млн. 200 тис. переглядів. У ній ветеран Другої світової, у військовій формі та орденах, розмовляє по телефону з внуком – воїном АТО. Саме він, а не російський убивця-найманець, є продовжувачем справи переможців – нехай пам’ятають про це жителі сусідньої країни, не здатні відрізнити правду від брехні, – актор не стримується і знову торкається політичної теми.
Під час відпочинку в озерному краї Володимир Талашко відвідав табір військово-патріотичного виховання «Волинська Січ», що в с. Пульмо. Зізнався, що познайомився з чудовими дітками, їхніми наставниками, душевно поспілкувалися. А коли попросив юних патріотів прочитати напам’ять вірш, лише одиниці впоралися з завданням. Гостя це прикро вразило. Так, фізична підготовка дітей – це важливо, проте підґрунтям патріотичного виховання актор вважає історію, пісню, поезію. З його слів, манкурти, що втратили зв’язок з минулим, – це як тіло без душі, такі не здатні побудувати майбутнє для своєї країни.
– Краще би вчили діток співати і танцювати, аніж воювати. Бо виростає покоління, яке знає усе про, скажімо, англійські рок-гурти, і водночас не може заспівати колискову, котру чули в дитинстві від мами. Це вина батьків, школи, поплавських, які калічать наших дітей у своїх горе-університетах. Одна мама бідкалася, що в її дитини болять сідниці від безперервного сидіння на концертах Поплавського. Три місяці такого «навчання» – і трійка в заліковці гарантована. А мама ж заплатила немалі кошти за те, щоб чадо стало освіченим, а потім ще й свій голос віддала на виборах за «метра». От і маємо молодих фахівців – без цілей, без мрій, без ідеалів і без фаху. Від життя вони хочуть багато, особливо коли бачать приклади успішних людей. А вчитися і працювати не люблять, творити, виготовляти щось своїми руками – не вміють. Багатьом моїм студентам (я викладаю в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого) подобається російська телеведуча Тіна Канделакі. Проте мало хто з них знає історію дівчини Тіни, яка спустилася з гір і так досконало вивчила російську мову, що їй може позаздрити будь-який корінний росіянин. Або ще український приклад – актриса Ольга Сумська. Вона чудово грає в кіно, співає, танцює, веде передачі, а як граційно плечем уміє повести! Все це не впало їй з неба, а стало результатом копіткої багаторічної праці. Тепер вона забезпечена людина. Коли ж прикладом успіху студенти називають актора чи співака, головним генератором таланту якого є мішок з грошима, то я таким відповідаю, що олігархів, футболістів і бандитів на всіх не вистачить. Потрібно вчитися. Хочете гарно жити – вчіться, – цього Володимир Талашко навчає студентів, пам’ятаючи слова свого вчителя Костя Степанкова: «Я не знаю, яких акторів я з вас зроблю, але свідомих, порядних людей – спробую».
Країна, де процвітає корупція, потребує саме таких людей. Володимир Талашко свого часу робив спробу потрапити до Парламенту, утім, тепер дякує Богу, що вберіг його від болота, яким називає політику:
– Чи знаєте ви хоч одного депутата, який би не обіцяв своїм виборцям викоренити корупцію? Корумповані нині всі – від дрібних чиновників до президентів. Наживають статки злочинним шляхом, а потім будують церкви – щоб Бог простив гріхи. Лицеміри. Напевно, не існує в Україні храму, побудованого в наші дні не за бандитські гроші, а так, як це робилося в давні часи: збираючи по копійці кошти протягом сотні літ. Чому ж не будують по селах бібліотеки, клуби? Вони ж там занедбані, з прогнилою підлогою і дахом, що протікає. Гарну пам’ять лишили б по собі – не одне покоління селян дякувало б. Систему, яка дісталася нам у спадок з часів совка, не так просто зламати. Декілька революцій, що сталися в останні роки, нічого суттєво не змінили. Як крали – так і крадуть, нахабно, безкарно, придумуючи фантастичні механізми махінацій. Прокурорів-корупціонерів, в яких кілограми золота і діаманти в шухлядах, випускають під заставу. А Надю Савченко, яка вже рік сидить у російській тюрмі, Героя, Патріота, незламну українку, ніхто не робить спроб визволити. І не соромно мужикам – Кравчуку, Кучмі, Порошенку, вже б досі скинулися коштами і виміняли її. Шпигунів раніше вимінювали, льотчиків американських…
На завершення розмови – знову про кіно. Про те, зі слів Володимира Дмитровича, яке вчить любити маму, батьківщину, пісню, на якому виросло не одне покоління людей і яке має високі рейтинги навіть через 40 років після виходу на екран – «В бій ідуть одні старики»:
– Є фільми, які переглядаєш очима, а от Леоніда Бикова потрібно дивитися серцем. Маємо сьогодні чорно-білу і кольорову – осучаснену – версії картини. По-різному ставляться до фільму в кольорі – його багато критикують. Я особисто не дивився, а от молодь каже, що такий варіант їй подобається. Головне, що цілісність картини не змінилася, і до глядача доносять правду про війну. Соціальний ролик, відзнятий напередодні Дня Перемоги, я вважаю продовженням культового фільму. Внук іде на війну, аби завершити справу діда, виганяючи зі своєї країни фашистів. Та хіба б міг колишній фронтовик подумати, що той, з ким пліч-опліч здобували перемогу у Другій світовій, піде на нього війною?
Герой Володимира Талашка – Скворцов – гине у фільмі, проте встигає сказати знамениту фразу «Будемо жити!». Коли актора в свій час примушували віддати ці слова Януковичу, аби той використав їх у своїй передвиборчій кампанії, Володимир Дмитрович дав категоричну відмову. «Будемо жити!» – і зараз оптимістично стверджує наш земляк. Попри всі негаразди і проблеми, які не дають країні розвиватися, попри війну, в якій гине цвіт нації.
– От ви, дорогі земляки, розпочніть із себе. Я знаю, що ви лізете зі шкіри, заробляючи в Польщі на красивий одяг для своїх дітей, на смачну їжу, навчання в престижному виші. Спробуй хтось перегородити вам дорогу – ви такий хай піднімете! А самі своїй дитині не додаєте головного – духовних харчів, які творять з них Людину. Вчіть з дитиною вірші класиків, співайте разом українських пісень, робіть екскурси до витоків свого роду, подорожуйте сторінками історії краю й України. Це жива вода, яка не дасть загинути слабенькому поки що паростку миру, свободи і процвітання. Я вклонився землі батьків – і щасливим, повним сил для праці і боротьби, повертаюся до Києва. Волиняни, будемо жити!
Біографічна довідка. Володимир Дмитрович Талашко народився 6 березня 1946 року в м. Ковель Волинської області. В 1963-1965 роках працював актором Донецького музично-драматичного театру імені Артема. Першу роль у кіно – матроса Огнівцева – зіграв у 1969 році в картині Миколи Мащенка «Комісари». В 1972 році закінчив Київський театральний інститут ім. Івана Карпенка-Карого. З 1979-го – актор кіностудії ім. Олександра Довженка. У 2002 році Володимиру Талашку присвоєно звання народного артиста України. Актор є організатором Фонду Леоніда Бикова і фестивалю «Старі фільми про головне», а також автором і ведучим програми «Будемо жити» на українському телебаченні. Працює педагогом у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого.
Мирослава ЦЮП’ЯХ.
