— Ідея відновлення Шацького району виникла на початку 90-х років минулого століття. Саме життя диктувало цю вимогу. Скажу лише про те, що на території Шацької зони не було жодної банківської установи, а деяким керівникам віддалених господарств потрібно було мало не щодня долати значну відстань до районного центру — Любомля. Пам'ятаю, що цю проблему на одній з нарад порушив Віктор Карпук, який в ті роки працював головою колгоспу «Україна». Після проголошення Незалежності України питання відновлення району постало мало не з перших днів, адже ми у своїй державі вже могли вирішувати всі питання, в тому числі й адміністративно-територіального поділу без втручання Москви.
— Тобто при Радянському Союзі рішення про відновлення району не могло бути прийнятим?
— Звичайно, тоді про це не могло бути й мови. Всі адміністративні рішення приймалися тільки Москвою. Лише зі здобуттям Незалежності ми наважились відстояти відновлення району. З 1990 по 1994 роки я був депутатом Волинської обласної ради першого демократичного скликання, тому на сесіях неодноразово виступав з цією пропозицією. Спочатку навіть виникало питання про те, аби надати Шацькій зоні статусу міста обласного підпорядкування, але в комплексі це проблему не вирішувало. Питання стояло не тільки в економічній площині (від розподілу коштів Шацьку в складі Любомльського району перепадали лише копійки (на той час економіка Шацька, за статистикою, давала 40% надходжень до бюджету району, та й аграрний сектор також мав непогані показники), основне було зберегти природні ресурси Шацької зони. Перший раз клопотання про відновлення району направлялося до Верховної Ради ще у 1992 році, але тоді нам було відмовлено. Доводилось починати все спочатку. Активно взявся нам допомагати тодішній заступник голови обласної ради Григорій Денисович Гаврилюк. Він організував зустріч з керівниками колгоспів, господарств, підприємств, що діяли на території району, депутатами. На ній було вирішено провести опитування жителів району та збір підписів. Цим зайнялися голови сільських рад. І от коли вдруге постало питання відновлення району, обласна рада одноголосно підтримала нас, а 3 лютого 1993 року — і Верховна Рада. Всі розуміли, що зберегти природні та рекреаційні ресурси в межах Любомльського району було набагато складніше, адже на той час більше переймалися сільським господарством. Додам ще такий факт, що саме рішення Верховної Ради про створення району написане російською мовою.
— Наскільки складно усе це було втілити в життя тут, у Шацьку?
— Тодішня економічна криза в державі, обвал економіки, страшна гіперінфляція, безробіття давали примарну надію на майбутнє. Складним було питання і з фінансуванням новоствореного району, бо все треба було починати організовувати з нуля. На перших порах не вистачало приміщень, сама райдержадміністрація спочатку розташовувалася у приміщенні колишнього райвиконкому, згодом — у фабриці «Чайка». І тільки з початком 1994 року, коли фінансування району було закладено у держбюджеті, вирішення питань трохи пожвавилося.
— Чому допомагати з відновлення району взявся Григорій Гаврилюк?
— Він тут досить часто бував і добре знав усі наші проблеми. Бачив, що зберегти природу та її ресурси в складі Любомльського району нереально. Та й симпатизував району.
— Що можете сказати про сьогодення Шацького краю?
— Тепер зусилля влади спрямовані на збереження рекреаційних ресурсів, стимулюється робота із впорядкування баз відпочинку. Велика увага приділяється і закладам соціальної сфери, адже за останній час було збудовано велику кількість об'єктів. Будівництво доріг дасть можливість повніше використовувати природні рекреаційні ресурси. На збереження природи спрямовано й програми з каналізування не тільки селища, а й сіл Світязь, Пульмо, Мельники, Гаївка, урочища Гряда. Якщо вирішиться ще й питання будівництва автопереходу Адамчуки-Збереже, це дасть новий поштовх для розвитку нашого регіону. Такого унікального району в Україні більше немає, як немає подібних озер. Якби в свій час був збережений район як адміністративна одиниця, маю на увазі 60-ті роки ХХ століття, то, можливо, вдалося б зберегти від меліорації верхів'я Прип'яті, болотисті заплави з їхніми представниками фауни і флори. Нині вони втрачені безповоротно. Район домігся того, що на унікальні природні ресурси Шацького поозер'я звернули увагу європейські природоохоронні організації. Думаю, основна мета, яка стала першопричиною створення району, досягнута. Потрібно тепер лише дбати про те, щоб усі ці зусилля не виявились марними.
