Третій рік Ростанську сільську раду очолює Мирослава КЛИКОЦЮК. Саме їй на виборах 25 жовтня 2015 року жителі чотирьох населених пунктів Ростанської сільради висловили довіру та доручили керувати сільською громадою. Про проблеми сільради, її майбутнє, погляди на об’єднану громаду, віру та життя розмовляю з очільницею сільської ради у цьому інтерв’ю.
Ви – дружина настоятеля місцевого Свято-Георгіївського храму отця Олександра, колишній педагог, мама двох доньок, але саме Ви більше двох років тому вирішили балотуватися на посаду сільського голови. Чому прийняли таке рішення?
– Так, дійсно, це рішення далеко непросте, але, мабуть, на той час мені хотілося спробувати себе в іншій якості. Посада сільського голови доволі непроста, але я відважилась. Зазвичай, я усі важливі справи у моєму житті звикла розпочинати з благословення свого духівника. Вдячна, що він мене підтримав, адже спочатку були сумніви, чи пройду. Зрештою, виграла вибори у свого опонента з мінімальним відривом у 17 голосів, що додало ще більшого стимулу до роботи та відповідальності. А чому прийняла таке рішення – бо хотілося змін в селі.
Були сумніви, чи потягнете таку ношу?
– Звісно, були. Після виборів 25 жовтня, коли настали будні, стало справді страшно, чи зможу впоратись із побоюваннями та сумнівами.
Ким працювали до того, як стали сільським головою?
– Працювала з 2004 року в школі педагогом-організатором та психологом, мала уроки з основ християнської етики. Маю дві вищі освіти: педагогічну (історик за фахом) та другу – психолога. У 2010 році була обрана депутатом сільської ради.
Відчували в собі сили щось змінити в селі?
– Принаймні, не нашкодити. Хоча розуміла, що щось кардинально змінити в житті села буде дуже важко.
За що найперше взялися, очоливши сільську раду?
– Спочатку потрібно було вникнути в усі справи, буденні питання, проблеми, бюджет. Бо коли ти є депутатом і тобі тільки озвучують питання, а ти голосуєш, піднявши руку – це одне, а коли вникаєш в суть і намагаєшся розібратися в усіх тонкощах роботи – зовсім інша справа.
Але ж депутатський стаж допомагав у цьому?
– Так, звичайно. Наприклад, загалом знала про ситуацію із бюджетом, а от як він розподіляється, з яких джерел наповнюється – треба було почитати та повчитися, консультуватися. Це стосувалося й земельних питань.
Хто та що Вам допомагало у роботі, хто став для Вас найпершим порадником?
– Мабуть, найпершим порадником став для мене Сергій Сидорук, тодішній перший заступник голови Шацької РДА. Він консультував мене у земельних та господарських питаннях. А також телефонувала до своїх колег, запитувала поради у них.
Основу життєдіяльності будь-якої громади становить її бюджет. З яким фінансовим ресурсом доводиться працювати Вам та сільським депутатам?
– З тим бюджетом, який ми мали в минулі роки, нічого кардинального чи масштабного планувати не доводилося: сільська рада була дотаційною, ми просили в району кошти на заробітну плату на утримання органів управління. А вже в цьому році зі свого бюджету маємо на зарплату працівникам сільської ради та сільського клубу, можемо навіть співфінансувати певні роботи із благоустрою. Завдяки тому, що переглянули угоди про оренду землі з ПП «Флора», до бюджету пішли додаткові кошти. Коли прийшла на посаду голови, підприємство платило трохи більше 30 тис. грн., а зараз дохід від оренди землі зріс утричі. Різниця разюча для такої сільради, як наша. А в цьому році матимемо ще додаткові кошти, бо на аукціоні оренди землі «Флора» добирає ще декілька гектарів за межами населених пунктів. Порівнюючи з минулими роками, тепер можемо назвати себе багатою сільською радою, принаймні, забезпечити себе заробітною платою, хоча садочок не потягнемо, це однозначно, школу – тим більше.
Які основні джерела наповнення бюджету?
– Це кошти, які надходять від оренди землі, значно менше – збір за використання лісових ресурсів, податок за землю від фізичних осіб. Є напрацювання з фірмою, яка хоче взяти в оренду більше 200 га з невитребуваних паїв під посіви. Кошти також будуть надходити в бюджет сільради. Зараз ця фірма укладає договори оренди на паї з людьми.
Що вдалося зробити за ці роки?
– Не скажу, що зміни разючі. Що могли – те робили, зважаючи на наші фінанси. В дитячий садочок благодійний фонд Степана Івахіва «Патріоти Волині» надав столики та іграшки, у спільному фінансуванні з фондом Ігоря Палиці «Тільки разом» та за сприяння голови районної ради Сергія Карпука купили дитячу меблеву стінку для іграшок, ще плануємо в цьому році обладнати кухню в дитсадку. 50 тис. грн. виділено з районного бюджету на придбання матеріалів на перекриття сільського клубу. Це великий об’єм робіт, зважаючи на площу, яку доведеться перекривати – 500 м2. Усі роботи зі сплатою податків та оплатою праці робітників перевищать більш ніж на 100 тис. грн. Поки що за виділені 50 тисяч закупили та порізали ліс, придбали шифер, доклали до цього свої гроші. Але повністю фінансувати роботи за кошти сільського бюджету немає можливості. Загалом же в річному бюджеті плануємо отримати 276 тис. грн. власних доходів та 247 тис. грн. субвенції на дитсадок. В минулому році завдяки підтримці фонду Степана Івахіва та ПП «Флора» відремонтували дорогу до Хрипська за один день (завезли гравієм найпроблемніші ділянки, розрівняли грейдером), чого давно не робилося. Хотілося б і до Перешпи зробити дорогу. Зараз виготовляємо проектно-кошторисну документацію на реконструкцію освітлення сіл Хрипськ та Ростань. Потрібно 9 та 10 тис. грн. на кожний населений пункт. Хочемо в дитсадку зробити ганок, аби в коридорі було тепліше. Забезпечуємо своїми силами паливом (дровами) наші установи.
Загалом же, коли планувати робити щось масштабне – потрібно розробити проектно-кошторисну документацію, на що в бюджеті сільської коштів довгі роки не було коштів. На більш тривалий період роботи не плануємо, бо не знаємо, що буде завтра. В питанні благоустрою говорити про щось глобальне немає сенсу, треба реально дивитися на речі і планувати те, що можна зробити, а не будувати повітряні палаци. Сьогодні для нас, мабуть, основне завдання – вижити, втриматися на плаву. Хоча маємо перспективи в розвитку сільського зеленого туризму, наприклад, в тому ж таки Красному Бору. Зроблена дорога до нього, тож будемо над цим думати і працювати.
Село Красний Бір, яке є найменшим на території району, майже зникає з його карти, адже з корінного населення там залишилось лише троє людей. Та якщо відкрити публічну кадастрову карту, бачимо, що там більшість ділянок – приватизовані або надані для ведення особистого селянського господарства. Чи змінилася ситуація сьогодні?
– Так, вільними в селі залишилось лише дві земельні ділянки. На решту земельних ділянок вже давно або оформлені державні акти, або знаходяться на стадії оформлення. Маємо й приємну новину: там поселилось подружжя, яке захотіло жити в тиші серед природи. Вони об’їздили півсвіту та знайшли затишок тут. В інших двох селах – Перешпі та Хрипську – більшість старших людей. Наприклад, у Перешпі – тільки три молодих сім’ї, решта – пенсіонери, та й тих діти забирають в інші міста та села на зиму. Хрипськ взагалі не можу назвати селом пенсіонерів, оскільки в ньому є ще багато молодих сімей. З села більше 20 дітей довозять в Ростань до школи.
В якій об’єднаній громаді бачить себе Ростань?
– Шацьк, і тільки Шацьк. Не вважаю, що в складі Піщанської ОТГ, як першочергово планувалося у перспективному плані, мали б шанс на спроможність. Іншого виходу для сільради немає. Піщанська сільрада на даний момент є дотаційною, а що буде, коли ще дві бідні додадуться? Чіплятися і надіятись на щось примарне – я не бачу в цьому перспективи. Спостерігаю, як господарюють в Шацькій ОТГ, яка увага приділяється селам, які увійшли туди. Позитивні зрушення однозначно є. Надходила пропозиція від Шацької ОТГ про приєднання, наші депутати її підтримали. Але що буде у зв’язку з такими трагічними подіями – не знаю, адже Сергій Миколайович Віннічук був дюдиною з великої букви, не раз допомагав нашій громаді і цінними порадами, особливо у проекті, і справами. Це величезна втрата для всього району.
Сільські голови Шацького району – переважно чоловіки. Як Вам працюється у такому колективі? Допомагає те, що Ви – жінка, чи інколи й заважає?
– Правду кажучи, інколи заважає. Доводиться часом помічати, що мене сприймають несерйозно. Але з усіма головами маю хороші стосунки. Найбільше спілкуємося з Піщанським сільським головою Олександром Бакуном, котрий в минулому був моїм учнем. Хоч він і молодший, але допомагає і порадою, особливо в господарських питаннях. Все-таки чоловіча позиція в деяких питаннях є не такою, як жіноча, а на такій посаді треба бути більш жорстким керівником.
Ваше життя тісно переплелося з релігією: Ваш чоловік настоятель місцевого храму. Чи допомагає віра в роботі та чи бувають питання, вирішувати які треба відповідно до закону, а не з погляду християнських норм?
– Є таке. Дуже важко в таких випадках. Звертаюся за допомогою до духівника, а ще – стараюсь не приймати важливих рішень на ніч. З будь-якої ситуації є вихід, якою тяжкою вона не була б. І це допомагає. Звертаюся та консультуюся зі спеціалістами, вивчаю різні думки фахівців, розбираюся у ситуації, а вже тоді приймаю рішення.
Ви – молода мама, чи важко суміщати роботу сільського голови, дружини священика та мами?
– Звичайно, важко. Вийшла на роботу, коли молодшій доньці було чотири місяці. Няньчили і допомагали усі, розуміли мою ситуацію. Дуже виручала старша донька, яка зараз в 11 класі. А ще допомагаю батюшці у церкві.
Якою хочете бачити свою сільську раду?
– Багатою та достойною в об’єднаній спроможній громаді. Порівнюю нашу сільраду з дівкою на виданні, яка шукає собі достойну пару. Сподіваюсь, що в недалекому майбутньому Ростанська сільрада матиме краще майбутнє. Місцеві жителі на це заслуговують.
– Дякуємо за розмову. Успіхів Вам у роботі.
Віта ШЕПЕЛЯ
